Розділ 14

Розділ 14

Нармін

Підготовка до заручин займає менше місяця. За нашими мірками — це швидко. За моїми особистими — катастрофічно.

Та сенсу затягувати не бачить не лише Бахтіяр. Родини з ним згодні.

Я дивовижним чином усвідомлюю себе союзницею матері Бахтіяра — Лейли. Лише вона з усіх бодай якось дає зрозуміти, що швидке весілля її не тішить.

Її — і мене.

Але Лейла відкрито не протестує. Ані слова проти не каже ні синові, ні чоловікові. Залишаючись ввічливою й навіть привітною, не дає сумніватися: дії сина вона вважає поспішними.

Вона думає: придивися він до мене уважніше — засумнівався б. Я теж на це сподівалася, але Бахтіяр виявляється жахливим упертюхом. Таким самим, як я, а може, й більшим, бо обставини разом із людьми — на його боці.

У нашої родини немає грошей, щоб влаштовувати дітям пишні заручини. Заручини Севіль відбувалися в нас удома.

З Теймуровими так би не вийшло. Я навіть не знаю, хто наполіг, але наше з Бахтіяром торжество влаштовують у горах. У розкішному готельному комплексі в Ґабалі.

Тут же, як я розумію, якщо Теймуровим сподобається, цілком можливо, відбудеться й весілля.

Раніше від таких думок у мене підкошувалися б ноги. Тепер це вже не лячна ймовірність, а перспектива, що стає дедалі ближчою.

Погляд ковзає вниз по віддзеркаленню в дзеркалі. Очі підведені яскравіше, ніж будь-коли в житті. Вії такі довгі, що кінчики лягають на брови. Погляд відкритий — і від цього ще більш переляканий.

Волосся блищить і спадає по спині важкими хвилями. Губи рожеві. Щоки — теж. І сукня.

Гарна. Пудрова.

У волоссі — така сама стрічка. Нігтьові пластини вкриті найакуратнішим у моєму житті манікюром, щоб можна було зробити гарні фото з перснем.

Я чую ввічливий стукіт у двері й на мить заплющую очі, видихаючи внутрішній холод. Узявши себе в руки, озираюся.

У щілину дверей номера, відданого під мої збори, засковзує Мар’ям. Зачиняє за собою двері й, не вдаючи ні секунди, охкає від захвату.

Я знаю, що їй не доводиться брехати. Виглядаю я прекрасно. Невістка Бахтіяра поділилася зі мною найкращим — саме вона знайшла майстрів, які зробили зачіску й макіяж. Вона взяла на себе всі ті жіночі дрібниці, що вважаються важливими. Мою шкіру хвалила косметологиня, розглядаючи під лампою. Коли спитала, чи губи в мене свої, чи так акуратно зроблені, я ледь не злетіла з кушетки. Навіть уявити складно, що було б зі мною вдома, зроби я собі губи. Але це не означає, що інші настільки ж обмежені.

Якби обставини склалися інакше, я переживала б зараз неймовірний етап свого життя. Мар’ям дуже турботлива й делікатна, але водночас наполеглива. Вона возить мене по крамницях, у яких я ніколи не бувала. За рахунок родини Теймурових купує для мене одяг, оплачує процедури, прикраси.

Зараз у моїх вухах — сережки у формі квітів із великим рожевим каменем посередині й розсипом уламків довкола. Це все діаманти. Така сама квітка лежить у ямці на шиї. Це коштувало в рази дорожче, ніж прикраси, подаровані на махр Севіль. І точно дорожче, ніж батько витратив, щоб оновити меблі на нашій терасі.

Але мені це дісталося просто так. Мар’ям здалося, що гарнітур ідеально пасує до сукні — і термінал уже списує гроші з рахунку Теймурових, коротко пискнувши.

Вона — сукня — струменіє попелясто-рожевим шовком по моїй фігурі, а голі плечі прикриває напівпрозора накидка. Під усім цим — білизна такої краси, якої я в житті не бачила.

Білизни Мар’ям купує мені багато. Дуже-дуже багато. Це, мабуть, найкрасномовніший і найскладніший момент з усіх. Вічне нагадування, навіщо мене продають.

Організацією наших заручин теж займалася вона. І я знаю, що внизу на нас чекає бездоганно прикрашена зала. Серед запрошених — найрідніші.

На весіллі гостей буде понад тисячу, на заручинах — усього двісті двадцять шість.

У списку запрошених — жодної людини особисто від мене. Заручини — це справа родини. Сьогодні ми на крок ближче до об’єднання кланів.

Батька й братів я бачила мигцем. Вони вдягли свої найкращі костюми. Пишаються неймовірно. Аскер Вагіф огли з ними ввічливий і розмовляє на рівних. Брати Бахтіяра — теж.

Усі щасливі. А я…

— Покрутишся, Нарміне-ханим? — Мар’ям стільки для мене зробила, що відмовити їй я не можу. Долаючи себе, роблю повільний оберт навколо осі. Усе тіло задерев’яніло. Серце ніяк не може припинити опір. Уже навіть я припинила, а воно…

Погляд чіпляється за мобільний на столику, але я відводжу його. Я не прощалася з Максимом. Не кликала на відверту розмову. Я просто боюся, що так само, як не чує мене Бахтіяр, Максим теж не почує.

Він багато розповідав мені про свободу, скинуті кайдани й можливість дихати на повні груди. Мені подобалося це слухати. Я обманювала себе, думаючи, що мені вистачить відваги стати такою ж. Але реальність б’є навідліг. Я схиляю голову перед традиціями, які ненавиджу майже так само сильно, як упертість свого майбутнього чоловіка.

Звісно ж, Максим знає про заручини. У нас місто невелике, а подія — дуже гучна. Він намагався до мене додзвонитися, дописатися, домогтися зустрічі. Але все це здається настільки позбавленим сенсу, що я вчинила малодушно, заблокувавши його номер.