Розділ 155

Уранці, після зустрічі з трупою і кількох разів, по колу, знову і знову, обговорення плану втечі, занудьгований Деклан тихо взяв під лікоть Єрмона і вивів хлопця якомога далі від маєтку.

Юнак міцно стискав руки в кулаки на колінах і навіть впивався нігтями в ніжні долоні. Бажаючи його заспокоїти, Деклан відвів його з кімнати та вказав на вересове поле. Кілька годин вони блукали біля гаю, дивуючись зрізаним деревам. Замість прекрасних масивних стовбурів, від більшості з них залишилися тільки пні. Вони виглядали свіжими:

— Наче їх уже не вперше зрубують… — Замислено говорив Деклан.

Їм з Єрмоном рідко вдавалося побути наодинці, і кожна така зустріч була незручною. Але несила відмовитися навіть від таких крихітних моментів, Деклан переборював власний біль, що стискав його грудну клітку, замикаючи повітря в легенях — він запрошував кудись юнака.

І цього разу їхня зустріч була така хороша. У світлому волоссі Єрмона заплуталося кілька ранніх польових квітів. І Деклан навіть тримав його за руку, допомагаючи з обережністю сходити путівцем, повним каменів.

Радісні й умиротворені, вони повернулися в особняк, і на їхні плечі тут же звалилася гробова гнітюча тиша.

Спіймавши в коридорі стару служницю, яка робила поспішні короткі кроки коридором, несучи в руках великий таз гарячої води й кілька пучків засохлих трав, вони спитали:

— Що сталося?

Губи Естер затремтіли. По пухкому обличчю пробігла болісна судома, і дві непрохані сльозинки скотилися з очей:

— Пан мало молодого слугу ледь не вбив. Джима.

У кімнату, під час лікування, Норман нікого не пускав. Запросив пізніше.

Джим лежав на подушках блідий і тендітний, як зім'ятий аркуш паперу. На голові в нього був компрес із ганчірок і сухоцвітів. Крові не було.

Не знаючи, що саме тут робив граф, Реджинальд схопив його за плече, але тут же отримав болісний удар тростиною по кісточці.

— Не смійте до мене торкатися. — Процідив містер ван дер Кім. — Вам не належить.

— А вам належить мого друга вбивати?! — Кинувся до нього Єрмон, але був зупинений на півдорозі хваткою Хоупа.

— Зараз він лікує. Не чіпай. — Сказав сухо і відсторонено. — Не вимазуй руки в отруті. Це на моїй відповідальності.

— До ранку Джим стоятиме на ногах. — Крізь зуби процідив Норман. — Як і раніше. Можете тут не товпитися.

Але вони стали йти, лише дочекавшись пробудження юнака.

Джим був слабкий, міг тільки кліпати очима і без особливої сили стискати пальці своїх друзів, коли вони брали його за руку.

— Я відвідаю тебе пізніше. — Сухо промовив Норман, ідучи останнім.

— Вибачте… — Прошепотів Джим. — Сьогодні не вийде… зіграти.

Граф скривив губи в усмішці:

— У нас ще багато днів попереду. Я зачекаю.

— А мої… ваші… — виправився, намагаючись ковтнути, що складно вдавалося в пересушеному роті та горлі. — Гості…

Норман узяв чашу з водою, вмочив палець і провів ним по напіввідкритих губах юнака:

— Це п'єса одного актора для одного глядача. Якщо вони не дочекаються — то не побачать те, що і я. Хіба це не добре?

Джим повільно моргнув і заплющив очі.

З тихим стуком Норман поставив чашку на скриню, що стояла біля ліжка Джима, і, намагаючись не голосно йти, лише шурхотячи, волочачи ногу, вийшов за двері.

— Батьку! — Шарлотта кинулася йому в ноги. Але він лише гидливо обійшов її стороною. — Батьку!

— Не зараз. — Кинув через плече. — Не тоді, коли мій Джим хворий.