Розділ 153

Маєток ван дер Кімів. Двадцять хвилин тому.

— Коли я їздив Америкою з лекційним турне, — Норман спирався на тростину, йдучи пліч-о-пліч поруч із Джимом закуреними садовими доріжками. — То почув багато місцевої нісенітниці. У їхнє суспільство просочилися "бостонські шлюби" — лише прикриття для мерзенного гріха, — фиркнув він. — Але цю маячню ще й висвітлювали в газетах.

Слуга брів поруч із господарем, витріщившись на землю, і серце його було неспокійним. Його друзі… родина… вони справді захоплювалися його грою, ніби й не помітивши суті. Особливо радісними виявилися Алістер і Єрмон. Вони, як і Джим, часто виконували жіночі ролі на сцені. І хвалили його за те, що зберіг хорошу гру навіть через місяць після відлучення від сцени.

Юнак не зміг зізнатися, що часто грав для господаря і зовсім не розгубив талант. Лише червонів, знову і знову повертаючись до того образу і слів героя: «Я жінка!» Хапаючись за свою сукню і стискаючи її на грудях, він упав на підлогу, і перлинні сльози стали скапувати з прекрасного обличчя, падаючи на холодну кам'яну підлогу. «Я маю бути жінкою, щоб жити!.. Інакше це…» — з відчаєм дивлячись на своє тіло, знову і знову повторював персонаж Джима. «Мене вб'є!»

Плаваючи в спогадах, він майже не слухав Нормана.

— Окрім іншого, вони заговорили про чоловіків, які бажають стати жінками. І жінок, які надають перевагу жити по чоловічій подобі. Нечувана дурниця! — Норман тростиною відкинув якусь білу ганчірку зі свого шляху і тут же завмер. Джим спіткнувся об власну ногу і з глухим стуком упав на коліна, змазуючи штани й частину пальта в рудуватій пилюці.

— Вставай. — Процідив Норман, трохи згинаючись і хапаючи слугу під пахву, допомагаючи йому вирівнятися. — Але підбери це. — Прямо під рукою Джима опинилася та сама біла ганчірка. — Що за чергове неподобство? — Скривив губи, ставлячи запитання скоріше небу, ніж своєму слузі.

Юнак піднявся і швидко обтрусившись, подав хустинку господареві. Вишита абревіатура тут же розкрила Норману хазяйку тканини.

— Вона, як завжди, неакуратна! — Норман підвищив голос і двічі махнувши рукою, вдаряючи хустинкою об власне стегно, спробував змахнути прилиплий пилюк. — Пошукай Шарлотту в домі. — Наказав містер ван дер Кім. — Я прогуляюся до стайні.

Джим раптом вихопив хустинку з рук господаря і, опустивши вії, пролепетав:

— Я попрошу Естер випрати.

Норман вслухався в невинне і бліде обличчя юнака. Той все ще зберігав у душі сором від ролі, яку був змушений грати. І нехотя він погодився:

— Іди. — Відпускаючи лише тому, що не міг відчувати радість від перевтілення юнака. Той, що був місяць тому і зараз — різні люди. І Норман уперто вів його до цього. Але не міг прийняти змін, що сталися.

Всього кілька покарань і роль, яку юнак грав уперше. Йому не вірилося, що цього вистачило для того, щоб так замкнутися. Ще вчора містер ван дер Кім бачив рештки дикого вогню в очах юнака, а тепер, на дні чорних райдужок лише жевріли погаслі вуглики. Джим увірвався на кухню і попросив Естер відіпрати хустинку. А слідом побіг у бік кімнат своїх друзів. Йому потрібно було знову побачити їх, почути план втечі.

У директора Реджинальда, Деклана і Хоупа вже все було готове. Залишалося лише піти. Але Джиму здавалося, що він сидить на гаку і стогне від болю.

Не міг дивитися своїй родині в очі від сорому, від знання того, що тепер вони знали, що він пережив біля господаря ван дер Кіма. І не міг розірвати дивний зв'язок, молитву, яку вони разом із господарем промовили на могилі його матері.

— Врятуй себе, врятуй себе… — Бурмотів собі під ніс. — Джиме, це не твоє горе і не твоя відповідальність… — Ішов уперто до Єрмона і навіть заніс руку, щоб постукати у двері, як з двору, з боку стайні, почув відчайдушний крик:

— Тату!

Його очі розширилися. Серце застукало вдвічі сильніше. А ноги вже несли туди, де чулося нестямне жіноче голосіння.