Розділ 150

Шарлотта і Марія вдерлися на кухню. Молода леді тримала хвости змій через білу хустинку, намагаючись не кривитися від страху і відрази. А гостя дому тримала тварин Божих за голови, не даючи їм розкрити ротів, щоб вони її не вкусили.

— Естер! — Закричала Шарлотта, з'являючись у дверях кухні, переповненої парами від готової їжі. — Ми роздобули змій!

З руки кухарки випав черпак. Він з гучним плюскотом упав у глибоку каструлю з окропом. Жінка зашипіла від болю, хапаючись за власну руку, на яку потрапили гарячі краплі. Але її розгубленість тривала лише мить — за роки роботи на кухні вона звикла і не до таких дрібних подій. Куди більше її схвилював гучний голос молодої пані та її очі, які збуджено, навіть лихоманково блищали.

— Томас у стайні! Швидше віднесіть йому вашу здобич. Він передасть містеру ван дер Кіму. — Не поспішаючи підійшовши до дівчат близько, з погано прихованим тремтінням у голосі, продерла вона.

Естер побоювалася змій і гризунів не гірше за леді Шарлотту, хоча й змушена була жити з ними пліч-о-пліч. Але прохання Нормана — піклуватися про гадів, з полегшенням передавала Томасові.

— Швидше! Швидше! — Підганяла їх, бажаючи прогнати з кухні та не замислюючись ні про що, крім того, що не хотіла бачити у "своїх" володіннях змій, які викликали в неї жах, огиду і сумні спогади.

Багато років тому, тоді ще молодий пан направив одну зі своїх отруйних змій на власну сестру. Та забулася лихоманковим хворим сном, але на щастя, не відчула, як з неї дістають мертвий плід.

Естер бачила кожну мить цієї операції. І досі, в грозу, не могла стулити й ока, мучена безтілесним страхом минулого, який міцно тримав її, немов міцний ланцюг.

Щойно дівчата зникли. Вона похитнулася та оперлася рукою на стіл:

— Вони ж вийшли на вересове поле… Ніхто і не шукав… Цей дім стає схожим на прохідний, але це не допомагає… Нікого не вдається втримати… — Тихо бурмотіла вона.

Старий слуга справді знайшовся в стайні. Томас приніс цілу гору сіна і склав його в проході, збираючись частину віддати коням, а іншу відкласти на зберігання в сухий кут. Але не встиг.

Шарлотта і Марія, сміючись і коротко переговорюючись, влетіли немов вихор з вершини скелі й принесли двох змій.

— Піймали?! — Здивувався старик. — Самі?!

Дівчата радісно закивали головами.

Забравши у них змій, Томас поспішив повернутися в дім і відвідати східне крило. За сніданком Норман не говорив, чи збирається працювати, але слузі можна було заходити в лікувальний кабінет. Томаса було не здивувати клітками та методами. Він знав, що молодий граф з юнацтва був дивним і його батько не дарма непокоївся про те, що той буде дикуном — так і вийшло.

Човгаючи своїми протертими чобітьми по землі, залишаючи сліди в пилюці, Томас поспішав відбутися від біди, що звалилася на його голову.

Хустинка їздила по гладких і слизьких тілах змій, тому слуга розтиснув пальці, і тканина вислизнула, впавши на землю. Старик обернувся, але вирішив залишити все як є:

— Все одно буду повертатися… — З серцем плюнув він, — тоді заберу.

Білими нитками на правому кутику було вишито: "Ш. в.д. Кім".