Розділ 148

— Ти сказала своєму батькові?

Уранці наступного дня Марія прийшла до кімнати Шарлотти. Дівчата сиділи на ліжку, допомагаючи розчісувати одна одній волосся. Молода графиня сиділа спиною до своєї нової подруги й перебирала бліді пальці.

— Тато проти того, щоб забрати тебе з дому. Сказав: "Вона ж не кішка. Поки не прийде сама і не подивиться мені в очі — я не можу приймати таких рішень".

Шарлотта усміхнулася:

— У тебе хороший тато.

— О, набагато кращий за твого, — хихотіла Марія, повільно проводячи срібним гребінцем по довгому тонкому волоссю графині.

— Я прийду. Ви ж ідете завтра?

— Сьогодні вночі. Не будемо чекати до ранку.

— Я прийду і скажу йому. Він погодиться взяти мене, якщо я прийду? — Прикушуючи губу, знову тихо спитала Шарлотта. Усередині її серця давно накопичилося сильне занепокоєння. Воно кололо зсередини, немов голка, загублена в тканині готової сукні.

— Без сумнівів, — Марія відклала гребінець на м'яку постільну білизну і провела руками по чистій ковдрі. А потім прилинула до Шарлотти, обхоплюючи її за талію і кладучи своє підборіддя на її гостре виступаюче плече. — Але ми не зможемо запропонувати тобі таку розкішну постіль.

— Вона мені й не потрібна. Хочу піти з цього дому. — Шарлотта поклала свою руку на тильний бік кисті Марії.

— А я б багато віддала, щоб хоча б трохи поніжитися в такій кімнаті й вдягти дорогі парфуми на шкіру, — вона потягнула носом, відчуваючи, як ніжний аромат просочується в її горло, осідаючи там з приємним післясмаком.

— Духи? — Шарлотта раптом засміялася, і Марія відчула під своїми руками, як тремтить її живіт. — Це те, що мені доводиться робити самій. Батько ніколи не купував мені духів. — Вона раптом повернула голову і, поглядаючи через плече на витягнуте від подиву обличчя Марії. — Показати тобі, як я роблю духи? — Раптом запропонувала з легкою блукаючою усмішкою.

На другому поверсі західного крила будинку було всього чотири кімнати: спальня Шарлотти й кімната, де вона створювала аромати — по ліву руку, якщо підійматися сходами. Кабінет графа ван дер Кіма і якась кімната за зачиненими дверима — по праву.

— А що там? — З інтересом спитала Марія, поглядаючи на важкий замок, який ще й ретельно обплели ланцюгом.

Шарлотта знизала плечима:

— Батько казав, що це кімната для дітей. Але ніхто з нас так і не спромігся на батьківство. — Чому проста дитяча закрита на такий складний замок? — Дівчина смикнула двері за ручку, не очікуючи, що та відчиниться. Це був жест, повний цікавості, але не справжнього відчаю.

— Тому що вона нікому не потрібна. — Махнула рукою Шарлотта, запрошуючи Марію слідувати за собою. Вона потягнула на себе двері іншої кімнати й перша увійшла всередину.

На поверхнях простих необроблених дерев'яних столів, стільців і скринь стояло безліч загадкових речей: мідяні терези, скляні колби, гранітні ступки та товкачики. Повсюди хаотично лежали сухі трави, ефірні олії, екзотичні спеції.

Марія повільно йшла, крутячись навколо себе.

— О… — Зітхнула, відчуваючи трепет серця в грудній клітці. — Це незвичайно!

Шарлотта гордовито задерла носа і підкликала дівчину до себе:

— Ніколи не бачила, як створюються парфуми?

Зачарована Марія негативно похитала головою. Вона дивилася великими круглими очима, боячись навіть простягнути руки й торкнутися кінчиками пальців усього того, що було розкладено — боялася зіпсувати.

— Спробуй. — Шарлотта схопила якісь дві сухі трави та кинула в ступку. Вона обтрусила руки й, взявши товкачик лише на мить, простягнула Марії. — Це дика м'ята і розмарин, потрібно ретельно розтерти листя, а потім пересипати ось сюди, — обійшовши дівчину і ставши за її спиною, Шарлотта поклала свої руки на руки Марії, спрямовуючи її рухи, роблячи їх точними. — І додати спирту. Залишити на два тижні…

— Але хто ними буде користуватися, якщо ти втечеш? — Тихо видихнула Марія.

— Залишу батькові на згадку. Замість змій. — Фиркнула Шарлотта.

— Хіба не збираєшся виконати свою обіцянку?

— Я ненавиджу змій, мишей і щурів. Я ненавиджу все, що обожнює батько.

— А Джима?