Розділ 147

Марія блукала бібліотекою. Зі стелі тут часто й густо осипався пил. Вікна були завішані оксамитовими театральними завісами.

За кілька футів від входу розташували довгий стіл, накритий фіолетовою важкою скатертиною знизу і мереживною білосніжною легкою — зверху. Її поклали навскіс, щоб під нею проглядалася основна.

У центрі столу горів десяток свічок у простих бронзових канделябрах. А трохи далі, біля кожної тарілки в маленькій порцеляновій вазочці обов'язково стояла квітка білої кали.
Господар звелів підготуватися до вечері майже по-королівськи.
Їжа, під срібними ковпаками, пахла неймовірно. Марія явно відчувала тушкованого кролика і печені помідори. Втягувала носом аромат, але іноді косилася на стелю, сподіваючись, що в шлунок потраплять тільки страви, а не весь той пил, який літав по кімнаті та був помітний неозброєним оком.

Під своїм платтям був лист. Вона з обережністю пришила його зі зворотного боку свого вбрання і ходила граційно, з високо піднятою головою і розвернувши плечі — боялася пошкодити папір.

Поступово в бібліотеку стеклися й інші учасники групи. Кожен втягнув носом неймовірний аромат вечірнього частування, але ніхто не ризикнув сісти за стіл.

— Зачекаємо хазяїна, — тихо вирішив Реджинальд, і всі мовчки кивнувши, погодилися.

Першим почувся стукіт тростини об підлогу. А другим — човгання. І лише третім — стукіт підборів.

Містер ван дер Кім, його слуга і його дочка приєдналися до них на вечерю.

Алістер і Хоуп, переглянувшись, оцінювальним поглядом подивилися на вбрання Джима.

Плаття блищало і переливалося як вишукана заморська брязкітка. А обличчя його було блідим і позбавленим природного сяйва, у кількох шарах пудри.

— Вечеря? — Однією рукою Норман спирався на тростину, а другою відвів у бік, піднявши долоню до стелі. На його білу шовкову рукавичку потрапив пил. Він гидливо трусонув рукою. — За звичаєм, слуги тут прибираються набагато краще.

За столом ніхто ні на кого не дивився. У повній тиші чулося тільки жування і ковтання, кожен витріщився у свою тарілку.

У такому тісному платті Джиму було незручно підіймати руки, але вперше в цьому домі частували справжнім м'ясом, тому забувши й про страхи, і про те, як давить одяг, він уплітав кролика як востаннє.

Марія відсунула від себе тарілку і звернулася до містера ван дер Кіма:

— Ви надаєте перевагу їсти в тиші?

Норман повільно підняв на неї очі. На дівчині було плаття з низьким декольте і відкритими плечима. Надто вульгарне для закритої сімейної вечері. Та й для відкритої теж. Воно взагалі більше підійшло б дівчині легкої поведінки. До того ж дочка Реджинальда розпустила волосся.

Він стиснув зуби та заграв жовнами:

— За їжею не можна говорити з тими, з чиїх уст не вилітає нічого розумного. — Промокнувши губи серветкою, відкарбував свою відповідь.

— Навіть ви соромитеся розмовляти? — Хихотнула вона.

Температура в кімнаті впала на кілька градусів, але дівчина ніби не відчула переміни.

Щойно її голос затих, Норман наказав Джиму вийти в центр і починати гру.

Притримуючи спідницю свого плаття, рухаючись дрібними кроками: носок-п'ята, носок-п'ята, і човгаючи дерев'яними черевиками по кам'яній підлозі, він вийшов туди, куди наказав господар.

— Сьогодні ми покажемо першу сцену. — Оголосив Норман. — Історія про чоловіка, який дуже любив переодягатися в жіноче.

Під білою пудрою ніхто не помітив змін, але обличчя Джима стало ще білішим.