Розділ 142

Джим сидів біля Нормана немов натягнута струна. Його думки все ще перебували в кімнаті, в той самий момент, коли господар щось сказав про тіло. Юнак побоявся поставити запитання, а містер ван дер Кім більше не уточнював, що саме мав на увазі.

Вони вийшли під руку: Норман спирався на тростину і на Джима, сказавши, що відчуває особливу слабкість сьогодні. Слуга і не намагався перевірити. Зрештою, господар дуже погано їв, і сніданком простий чай теж було складно назвати.

— Містере ван дер Кім, — кілька леді та джентльменів з яскравим ірландським акцентом оточили його. — А ви все гарнішаєте… — Приховуючи за усмішкою і компліментом презирство в очах, промовила жінка.

Подумки вона відзначила, що губи відомого лікаря стали ще синішими, під очима залягли темні кола, і шкіра виглядала витонченою. Він ніби розчинявся в повітрі, сам того не помічаючи.

Їм усім Норман відповідав з неприхованою відразою і нудьгою, намагаючись відбутися від них якомога швидше. Втім, це не було складним завданням. Навіть найнаполегливіші надавали перевагу відійти від змії, що бризкає отрутою.

В оточенні десятків людей вони знову залишилися одні. Повільно підійшли до своїх місць у перших рядах біля сцени й сіли. Джим смиренно поклав руки на коліна, випростав спину і витріщився в порожнечу. Норман сидів теж рівно, тільки руками спирався на круглий срібний навершник своєї тростини.

***

Уранці в особняку Уілсонів. Після відходу Джима з рештками сніданку на кухню

Брошка з платини поблискувала на його пальті, але в сірому холодному світлі нікому це не було особливо видно. Втім, про це містер ван дер Кім і не розмірковував.

Хіль Уілсон приніс йому каблучку, створену французьким ювеліром… минулого століття! — Ця каблучка дісталася мені в спадок від бабусі. — Він з гордістю тримав у тремтячих руках відкриту коробочку. На червоній оксамитовій подушечці лежало велике золота каблучка, по центру якої сяяв слабко-фіолетовий, майже прозорий камінь.

— Хіба ти не можеш замовити нове? — Без здивування, жорстко спитав його Норман. — Це барахло ніяк не підходить молодій графині. Можеш віддати старшій сестрі або, у всякому разі, подарувати служниці.

— Я б хотів замовити нове. Але потребую більшої кількості часу… — Забелькотів він.

— От і не поспішай! — Процідив Норман. — Кандидати завжди є. Вона ще молода.

— Пане! — Хіль з гучним стуком закрив коробочку і мало не впав йому в ноги. — Благаю! Дайте мені трохи часу! Дім уже готовий до весілля! Поміст зібрано, квіти замовлено з теплих країн, артисти вже тут! Ви ж бачите! До того ж, — він підняв почервонілі очі й подивився на байдуже обличчя графа, говорячи гаряче і швидко. — Ще потрібен час, щоб пошити сукню!

— О, немає потреби. Вона може надіти сукню своєї матері. Воно непогано збереглося і навіть не поїдене міллю. — Усміхнувся містер ван дер Кім.

— Але хіба… — Хіль ковтнув, — хіба це не те саме, що каблучка моєї бабусі..?

— Ні. — Норман зробив крок назад і глухо стукнув тростиною по килиму. — Річний дохід родини Уілсонів — сто фунтів. Графської ж — двадцять.

Це був ніби удар чоботом по кадику. У Хіля перехопило подих. Коробочка випала з його рук і, двічі підстрибнувши, вдарилася об підлогу.

Норман ван дер Кім зібрався використати ресурси родини Уілсонів? Але навіщо? Він говорив, що у нього є кошти з іншого боку, і він здавна звик підчищати свої рахунки.

І раптом Хіля осяяло!

Він мовчки стиснув губи та встав з колін, обтрушуючи штани. Нагнувся і тихо забрав бабусину каблучку:

— Дякую вам за теплий прийом.

Норман відвернувся до вікна і повільно заплющив очі.

Хіль кинувся геть і раптом його зупинив слуга. Міцний хлопець, який займався всякою важкою роботою. Зазвичай був веселий і життєрадісний, але зараз супився:

— У кімнатах слуг стіни тонкі. Новоприбулі вас грубо… обговорюють.

Хіль кивнув і одразу ж попрямував до трупи акторів. Йому доведеться шукати їхньої допомоги.