Розділ 140

Не відчувши збентеження, вона змінила своє запитання:

— Хто сказав, що леді Шарлотта хоче за вас заміж? Вона вам це говорила?

— Ви не розумієте. Леді Шарлотта перебуває під впливом свого батька! — Хіль склав руки на грудях.

Марія нахмурилася і просунулася вперед, потіснивши плечем кількох хлопців з трупи, прокладаючи собі шлях до молодого Уілсона.

— Це ви не розумієте. Ви можете її запитати напряму. Без образ, натяків і недомовленості. Просто поставте запитання.

— Вона жінка! — Вигукнув Хіль. — І ви, без сумнівів, теж, — зніяковів він. — Але виховані жінки слухаються чоловічого слова, і правди вона мені не скаже, поки батько так впливає на неї.

— Чому ж ви просто не дочекаєтеся весілля? — Раптом запитав його Хоуп. — Можливо, невпевнені у тому, що вона згодна з цим рішенням? — Криво посміхнувся він.

Марія повернула голову і блиснула очима в бік старшого з трупи, але внутрішньо визнавала те, що його запитання слушне.

— Я впевнений у тому, що містер Кукі збирається покинути дім пана ван дер Кіма. А я не можу довіряти графу! Він може спробувати знову покарати її! Я бачив… — Раптом осікся Хіль. Йому знадобилося кілька митей, щоб придушити сльози, що виступили на очах. — Як її били.

— Ви що думали, що Джим має кинутися поперед неї й підставити власну спину?! — Розлютився Єрмон, зовсім не приймаючи слів містера Уілсона.

— Саме так я думав. І продовжую думати досі. Він же, — Хіль змахнув вказівним пальцем сльозу, що виступила, і набув твердості в голосі. — Підписав папір.

Боротися з упевненістю бургомістра в рамках закону було безглуздо. І трупі довелося здатися. Вони провели його поглядами, кожен роздумуючи про своє.

Серце Марії залишалося неспокійним щодо справ Шарлотти.

За цей ранок вона встигла зустріти двох незнайомців. І між жінкою та чоловіком завжди надавала перевагу стояти на боці першої.

Реджинальд скрипнув зубами, а потім зітхнувши вирішив:

— Закінчимо з виступами в головному місті й відвідаємо Кло Мор. Кажеш, там всього двоє літніх слуг і один поранений граф? Інші тікають? — Запитав він, примружившись дивлячись на Джима, і юнак швидко-швидко закивав головою, навіть великі пасма підскакували.

— Так і є, директоре.

— Підготуй детальний устрій особняка і території, розкажи про те, яка дорога і на чому краще дістатися… — Швидко перераховував він. Джиму залишалося тільки запам'ятовувати. — Нам потрібно буде добре підготуватися на випадок, якщо щось буде не так.

— Я не був у всіх приміщеннях особняка. Зовсім не знаю його території… — Слабко промовив Джим. І у відповідь почув тільки колективне зітхання. — Але постараюся змалювати все, що знаю.

Як тільки двері за юнаком зачинилися, Алістер недбалим рухом поправив накидку лавандового кольору, зручніше надягаючи її на плече:

— Імпровізація має бути підготовленою.