Розділ 137

Норман від здоби відмовився, але Джим навіть і не помітив цього. Пан теж був глибоко задумливий і випив лише не підсолодженого чаю. Юнак з'їв дві булочки й дочекавшись моменту, коли містер ван дер Кім його відпустить, втік з кімнати й, залишивши тацю на кухні, пробіг коридорами, шукаючи кімнату Єрмона. Йому, безумовно, не терпілося зустрітися з другом. Але куди більше Джима турбувала обіцянка, яку він необережно дав Хілю. Нестримно затарабанивши кулаком, Джим мало не вдерся всередину, як тільки Єрмон відчинив двері до кімнати. Молодий чоловік був тільки в нижньому білому одязі, з розкуйовдженим волоссям, яке розсипалося по його обличчю немов водоспад світлих пасом.

— Ти підняв мене в таку рань, щоб сказати, що ти при смерті, — похмуро протягнув Єрмон, потягуючись і потираючи заспані очі. — Якщо причина не в цьому, йди, поки я не дістав кочергу, якою вижену тебе звідси. — Бурчав він, повертаючись на своє ліжко і ховаючись під ковдрою так, що тільки ніс стирчав.

— Я не при смерті, але доведеться поїхати в особняк містера ван дер Кіма.

— Навіщо? — Ліниво протягнув Єрмон, приглушеним хрипким голосом.

— Я підписав папір… — З відчаєм відповів йому Джим. — Підписав папір у бургомістра, в якому зобов'язуюся захищати Шарлотту, поки Хіль Уілсон не забере її з батьківського дому. Єрмон оперся руками на постіль і сів. Його погляд раптом прояснився. Він, мружачись, дивився на Джима своїми пронизливими карими очима:

— Навіщо ти підписав цей папір?

— Тому що… тому… — Коливався юнак. — Тому що проговорився про втечу з вами. Якби містер Уілсон доніс на мене містеру ван дер Кіму, ймовірно, мене б уже не було в живих.

Кутики губ Єрмона стрімко опустилися вниз:

— Він, що, тебе вдарив?

Джим скривився і зміг тільки видавити:

— Якби… — По його обличчю пробігла болісна судома. — Він нас усіх постійно б'є. Це трапляється не раз, і не два.. Ось, подивись. — Юнак підійшов ближче і сів на край ліжка, показуючи Єрмону свої розпухлі губи. — Це вчорашнє. За те, що я зрадів зустрічі з тобою і замість того, щоб виконувати роботу слуги — пішов вітатися з тобою.

Очі Єрмона розширилися. Його обличчя зблідло. А серце на мить перестало битися:

—..Чим? — Тільки хрипко промовив він.

— Хлистом, — прошепотів Джим. — Яким поганяють коней…