Розділ 134

Наступний день був холодним. Як і настрій Хіля.

Другу половину минулого дня він обмірковував, як поводитися стосовно містера ван дер Кіма, і вирішив, що збирається довести справу до кінця. Джим — особа зацікавлена. І хай підписав папір, це все ще був слабкий захід впливу.

Молодий бургомістр зміг виловити слугу Нормана лише наступного ранку. Він майже біг з кімнати, в якій ночував. Його щоки були червоними, а волосся розкуйовдженим, до того ж чомусь опухли губи.

— Куди ви поспішаєте? — Хіль, який встав до світанку, вже давно привидом ходив домом, лякаючи слуг, які тільки-но збиралися взятися до роботи.

Джим зупинився прямо перед ним і зробив кілька поверхневих судомних вдихів, намагаючись прийти до тями:

— Поспішаю подати господарю чай. — Швидко відповів він. — Він сьогодні не прийде до сніданку, скаржиться, що раціон у вашому домі надто мізерний. — Джим балакав без розбору та огляду на те, хто стоїть перед ним. І часто облизуючи нижню губу. Хіль примружився, намагаючись зрозуміти, що робить цей юнак. — Сьогодні хоче чай і солодкі булочки.

— Хіба в особняку на скелі Кло Мор їжа більш вишукана і їстівна, ніж ми подаємо до столу? — Останні кілька тижнів Хіль тільки й займався тим, що складав дані.

Норман ван дер Кім харчувався переважно рідкою та пісною їжею. Це було зрозуміло, якщо він був пристрасний до отрути. Кутики губ, язик і все в роті було сухим до тріщин. Будь-яка груба їжа, яку слід було пережовувати, завдавала б йому нестерпного болю.

І якщо в попередній раз він готувався до візиту ван дер Кімів, щоб догодити, цього разу — спостерігав. І йому все здавалося очевидним.

Однак слова Шарлотти про те, що батько не має жодних шкідливих звичок, і слова, якими слуга колов його, раптом стали цілком протилежними тому, що Хіль виявив.

Він мружив очі, намагаючись розібрати в невинному обличчі Джима, який дивився на нього круглими очима, хоч краплю брехні. Але здається, цей юнак не вмів брехати.

— Що у вас з губами!? — Не витримав Хіль і, підвищивши голос, гукнув Джима.

— О… — Юнак раптом підняв руку і долонею прикрив свої губи. — Господар покарав мене… за те, що я покинув його одразу ж після приїзду до вашого дому.

Хіль насупився:

— Покинули? Ви? — Кутики його губ опустилися. І все обличчя виказувало Джимові недовіру. Він навіть уявити не міг, що слуга покине свого господаря. Хоча той говорив про втечу, але сам же біг слідом за містером ван дер Кімом.

Юнак кивнув:

— Я побачив своїх друзів. Дякую, — Джим раптом простягнув руку, якою закривав свої губи, і поклав долоню на плече Хіля, — що тримаєте своє слово. Гадаю, звідси нам буде втекти ще легше.

— Ні! — Раптом гаркнув Уілсон і схопив слугу за зап'ястя. Він міцно стиснув своєю долонею, залишаючи глибокий слід від нігтя великого пальця зовсім поруч з блакитною веною на руці Джима. — Перш ніж я влаштую заручини й перевезу леді Шарлотту — ви будете залишатися поруч з нею.

— Але я… — Захлинувся Джим.

— Ви підписали документ. — Раптом усміхнувся Хіль, і лівий кутик його губ поповз угору, роблячи усмішку кривою. — І це куди серйозніше за усні обіцянки вашій трупі. Джим стиснув зуби так, що жовна виступили. Все всередині його живота скрутило у вузол.

Він ковтнув:

— У вас буде час тільки поки моя родина буде гостювати на скелі. Це всього кілька днів після від'їзду з вашого дому. Пан… — Протягнув юнак. — Все одно збирався їх запросити.

Усередині себе Джим уже хапався за голову. Не таким був початковий план. Йому доведеться все-все викласти трупі та попросити їх про підтримку… Маленький промінчик надії в його серці тихо шепотів, що вони зрозуміють. Але страх, що розливався в животі, був сильнішим.

Втекти зі скелі було набагато складніше, ніж з міста. Особливо сімох людей — надто помітна група. А якщо рахувати, що леді Шарлотта має подолати частину шляху з ними, то восьмеро…

— Я поспішатиму. — Тихо пообіцяв йому Хіль.