Розділ 133

— Леді Шарлотто!

Дівчина вийшла наступною з їдальні. І, виповнена азартною цікавістю, збиралася вийти на вулицю.

Вона гадала, що найближчим часом ніхто з чоловіків не шукатиме її. Але от невдача, за нею тут же вискочив Хіль і зупинив її в коридорі.

Усередині закипаючи від палаючого роздратування, вона видихнула й обернулася. У темній сукні її обличчя здавалося ще блідішим, а чорне волосся, яке подекуди вибилося з зачіски, лягало на темні западинки, підкреслюючи кожну тінь, роблячи її ще глибшою.

Хіль зупинився, зачаровано розглядаючи свою подругу дитинства, свою кохану, свою Шарлотту Уілсон… Він подумки приміряв їй своє прізвище, розуміючи, що вона не відмовиться від титулу і продовжить носити ту, що й при графі. Але все ж — достатньо було думки, щоб зробити серце юнака м'яким і теплим.

— Леді Шарлотто… — Він зробив кілька нерішучих кроків уперед. Простягнув руку, торкаючись її зап'ястя. — Я так чекав на вас.

— Це неправда! — Раптом випалила Шарлотта, відсмикуючи свою руку, ніби її шкіру лизнуло полум'я.

— Що? — Опішив Хіль. Широко розплющив очі й рота. — Я щиро сумував за вами… — Тепер він часто кліпав і був приголомшений, подумки перебираючи всі можливі причини її гострої реакції. Де ж він схибив, що вона така різка з ним?!

Хіль дивився на обличчя коханої й стискав долоні в кулаки, непокоячись про її добробут.

— Ваш батько вас скривдив?

— Ні! — Вона похитала головою і схрестила руки на грудях. — І те, що ви мені прислали, — Шарлотта знизила голос. — Це взагалі неправда.

Дівчина стиснула губи й мить вагалася, вдивляючись в обличчя юнака. І все ж промовила:

— Я попросила Джима перевірити. Я не так близька з батьком, як він. І в результаті, нічого. Не варто читати на ніч багато медичних книг, якщо ви не лікар. — Говорячи напівпошепки, відрізала вона.

Але Хіль нахмурився і похитав головою:

— Я бачив власними очима…

— Імовірно, тобі наснилося. — Шарлотта все ще стояла на своєму, уперто дивлячись спідлоба на Уілсона. — Прошу, нікому не кажи про свою яскраву уяву. Для політика — це скоріше негативна якість. — Вона розвернулася на підборах і стала віддалятися, не бачачи, як Хіль повільно заплющує очі.

Він відчував себе так, ніби коваль ударив по маківці важким молотом.

Обплутав усіх брехнею і потрапив у власну павутину. Ледве не оббрехав графа ван дер Кіма. Запросив дармоїдів у власний дім. І поводився нахабно.

Хіль був готовий і сам себе відшмагати. Такий біль оселився в його грудній клітці й розсунув ребра: ні вдиху, ні видиху не можна було зробити.

Шарлотта залишила його наодинці. Хворого і спустошеного.

Кинулася сходами вниз і вибігла на заднє подвір'я, де була стайня і будувалася імпровізована сцена. Окрім співробітників-чоловіків, тут нікого не було. Але Шарлотта стояла на ґанку, притискаючи руки до грудної клітки, і проклинала Хіля за те, що він її затримав.

У горлі пересохло, легкий біль став мучити як при кашлі. Але це була не простуда, а втрачена можливість.

— Або я просто божеволію… — Поплескуючи себе по грудній клітці, Шарлотта закашлялася. Спогади про привид дівчини надто яскраво жили в її голові. Але ні порадитися, ні розповісти нікому вона не могла. Тільки мріяти про порочний гріх. Вона не помітила, як ворушилися штори на одному з вікон другого поверху.

Хіль дивився на копицю її чорного волосся зверху і відчайдушно просив Господа про допомогу в тому, щоб отримати її або якомога швидше забрати власні серцеві муки.