Розділ 132

За столом зібралися відомим складом: Норман на чолі. По його праву руку Хіль, за ним матінка і всі сестри — від старшої до меншої. І всі біляві зі світлими ангельськими обличчями. Не подобалися вони містеру ван дер Кіму. Усі як пудра, що все відбілювала — куди не нанеси, все вичистить.

По ліву руку сиділа Шарлотта, на яку він і глянув. Хай обличчя було блідим, чорне волосся і карі очі — родову гордість родини втрачати було не можна.

Потім Норман перевів погляд ще далі та витріщився на Джима.

Темне волосся. Темні очі. Шкіра трохи смаглявіша, ніж належить високородним. Але це може хоча б зберегти велику породу ван дер Кімів.

Мовчки, він опустив погляд на тарілку з невиразним прісним супом.

Настрої Хіля Уілсона хвилювали його своєю дивною підозрілістю. Юнак поводився нахабно, і серце Нормана дивно поколювало. Своїм відчуттям він звик довіряти.

— Родина Уілсонів готується до весілля? — Набираючи в ложку трохи супу, ніби між іншим, спитав він.

Хіль глянув на нього з-під насуплених брів:

— Ми давно готові. Очікуємо тільки вашого дозволу, пане.

— Тоді покажіть каблучку, — невиразним тоном відповів, навіть не вшанувавши Хіля миттєвим поглядом.

— Я… — Молодий Уілсон почав і тут же замовк. Не було каблучки. Навіть і не подумав про таку практичну річ.

— Отже, не готові. — Припечатав Норман. — Можете не поспішати. Я роздумую над іншим кандидатом.

Шарлотта здригнулася. Ложка голосно стукнула об край тарілки — випала з її ослаблих пальців.

— Я покажу вам каблучку після обіду! — Хіль глянув на Шарлотту, і його серце важко ухало в грудній клітці. На скронях виступив піт. А зіниці розширилися. Мову її тіла він зрозумів як страх перед іншим кандидатом.

Норман скривив губи та промовчав. Він напевне знав тільки одне: якщо відмовить Уілсонам — нічого не втратить. Діти Джима будуть не гірші. А може, й куди кращі. Але про це містер ван дер Кім уголос не заявив.

Дивився на своє відображення на гладкій поверхні та бачив лише карі круглі очі юнака, якими він ніжно і невинно дивився на свого пана.

Роздратований і знову втративши апетит, важко спираючись на тростину і стукаючи нею по килиму, прикладаючи сили, щоб глухий звук виходив голосніше — Норман вийшов з їдальні.

Як тільки двері за ним зачинилися, Джим схопив шматок хліба і цілком запхав його в рот. Його щоки роздулися, і щосили він жував, запиваючи супом, щоб якомога швидше проковтнути.

— Ах! — Юнак підняв руку до рота і завмер. На нього витріщилася вся родина Уілсонів як на рідкісного дикуна.

Джим опустив руку, ніби не змахнувши крихт зі своїх губ. Він зашарівся, опустив голову і схопив накрохмалену серветку з колін — нею і промокнув кутики. А потім негайно відкланявся.

До спальні вбіг слідом за Норманом. Той стояв посеред гостьового залу, обома руками спираючись на свою тростину, і дивився у вікно на перше слабке цвітіння дерев.

— Гадаю, ти не думаєш ночувати в тій кімнаті? — Сухо промовив він, навіть не обернувшись. Шкірою відчуваючи, що за його спиною саме Джим. — Там водяться змії.

— О, — протягнув юнак. — Тоді знову спати з вами? Чи не буду вам заважати?

Норман фиркнув:

— Тобі це не заважало притиснути мене тієї ночі.

— Це була жалість.

— Жалість?.. — Процідив він, обертаючись. — Тоді і я тебе пожалію. — Примружився і раптом надув губи. — Не спи в кімнаті, де водяться змії, щоб не померти від страху. Спи зі мною.