Розділ 126

Хіль сів за стіл. Знайомий кабінет; звичні обставини; ящики, зачинені на ключ, який він завжди носив при собі.

Хіль присунув чорнильницю до себе ближче, а потім відставив на край столу. Перебрав тремтячими пальцями папери, ніби щось шукав. Важко зітхнув і лише потім підняв очі на двох чоловіків, які сиділи в шкіряних кріслах навпроти нього, з нерозумінням витріщившись на його дії.

— Ви знаєте, — Хіль прокашлявся, — такого юнака на ім'я "Джим Кукі"?

Реджинальд примружив очі, а Хоуп нахилився вперед, свердлячи бургомістра поглядом.

— Ми знаємо.

Хіль знову важко зітхнув:

— Ви ж знаєте, що він зараз перебуває на службі у графа ван дер Кіма? Графа цієї округи. — Вказівним пальцем юнак постукав по краю дерев'яного столу, видаючи приглушений звук. Чоловіки переглянулися. Хоуп запитав першим:

— А вам-то до чого ці знання?

— Я ж бургомістр. Хай графу і не підкоряюся, але звітуюся, — забурмотів він. — І пару тижнів тому ми бачилися особисто. Містер ван дер Кім привіз із собою то чи слугу, то чи протеже… Говорив по одному, робив по-іншому.

Хоуп недовго слухав його і різко уточнив:

— Ви зустрічалися з нашим Джимом?

Хіль швидко кивнув:

— Так.

— І як він? — Втрутився в їхню розмову Реджинальд.

— Набагато краще, ніж граф. Той, здається, однією ногою в могилі.

Обличчя Реджинальда потемніло. Спогади про містера ван дер Кіма досі дряпали його гордість. Той був майстром принизливого ставлення до людей. І це стало головним каменем спотикання в питанні про угоду на душу їхнього молодшого товариша.

— Це нас не цікавить. — Сухо промовив Хоуп. — Ви хотіли поставити умову — ставте. Нам потрібно знати, що ви хочете, щоб дати відповідь.

Хіль переплів пальці рук перед собою і знову тяжко зітхнув.

У Реджинальда затремтіли вії на одному оці. З таким нерішучим бургомістром він перш не мав справ. Усі, з ким їм доводилося зустрічатися, були великі, старі й напористі. У своїй голові Реджинальд гадав, що вся справа у віці.

— Ваш Джим претендує на руку і серце моєї нареченої. — Випалив Хіль. — Я не міг дозволити цьому статися і тому заплатив йому велику суму, щоб той охороняв її до моменту власної втечі. Для складання документа я вимагав, щоб він повідомив про план, і він сказав, що очікує трупу мандрівного театру Реджинальда Мун Кіма. — Заготовлена брехня все-таки зірвалася з його губ так легко і природно. Ці чоловіки були такі спантеличені, що не помітили, як затремтів бургомістр. А нервово смиканої під столом ноги й зовсім не бачили. Хіль опустив униз руку, щоб хоч якось припинити тремор. — Я прошу вас простежити за тим, щоб під час втечі він не наважився забрати мою наречену разом із вами.

Напівправда і напівбрехня. Хіль не міг довіритися словам Джима, якого вперше в житті побачив. Не міг довіритися і крихітному підпису, який той залишив унизу документа. Він непокоївся про Шарлотту!

Леді жила під одним дахом з наркоманом, який надавав перевагу фізичним покаранням; і невідомим, від якого можна було очікувати будь-що.

Його серце було щиро не на місці. І тверезість думок була отруєна парами вина, яке він довго пив, поки вигадував привід запросити трупу бродяг до себе в дім.

Його матінка і сестри це не схвалювали, але... Хіль застряг між бажаннями серця і вимогами розуму. Й остаточно здався першому, коли його лікар знайшов у власній бібліотеці книгу про отрути, де були замальовки різних симптомів. Серед них були такі самі плями, які він бачив на руці пана Нормана ван дер Кіма.

Тоді містер Хіль Уілсон вирішився рятувати молоду панночку.

Реджинальд і Хоуп сиділи в повному нерозумінні.

— Джим… наш Джим… претендує на серце вашої нареченої? — Розгублено спитав директор Кім.

— Дочку… графа, — вичавив з себе бургомістр.