Розділ 120

День тому. У медичному кабінеті східного крила особняка ван дер Кімів.

Норман мав у кабінеті кілька чистих простирадл. Він дістав їх з-під низького залізного ліжка і згорнув у клубочок, що віддалено нагадував подушку. Підклав під голову Джиму і став дожидатися його пробудження.

Першою його думкою було покликати Томаса та Естер, щоб вони допомогли перенести юнака в кімнату. Але потім він став лихоманково приводити до ладу деякі речі: знайшов змію і знову жбурнув її в клітку, зачинивши на ключ.

Усередині нього розцвіла безбарвна байдужість: чи буде жити дорогоцінний носій отрути, чи ні. Фізичний біль поступився місцем душевному, і Норман раптом гостро зрозумів, про що щойно говорив старий.

Джим був його. Як ці змії. Як цей кабінет. Як уся скеля і навіть округа. Він купив його. Не вкрав. Усе було офіційно, хай і без паперів. І завжди неприємно, коли іграшки за такі суми ламалися.

У Нормана пульсувала скроня. Тупий біль маленьким молоточком бив його зсередини. Але він не міг зупинитися.

Здер простирадло, на якому лежав старий, і вишпурнув за двері. Став прибирати баночки, скляночки, трави, шприц.

Ніхто не мав знати про те, що сталося з Джимом. Що справді відбувається в східному крилі. Норман ходив, шаркаючи ногами й стукаючи своєю тростиною. Він педантично розкладав усе по місцях, чистив і ховав з очей геть.

Коли Джиму трохи стало легше — юнак зі стогоном відкрив очі.

— Ти зможеш іти? — Холодно запитав Норман.

— Ку..ди? — Слабим голосом перепитав слуга. Він все ще був білим і млявим. Потів. І з рани сочилася сукровиця.

— В іншу.. кімнату. — Норман ковтнув.

Залишити його тут — заморозити від холоду. Східне крило було найстарішою частиною особняка. Деякі щілини були тут завтовшки в палець, і холодний вітер вільно гуляв приміщенням.

До себе він не міг його забрати: кожен мав доступ до його кімнати.

Залишити Джима в кімнаті для слуги не мало сенсу — йому потрібен був догляд не менше, ніж до завтрашнього ранку.

Робочий кабінет незручний. А бібліотека чи їдальня — дуже нерозумно, навіть якщо вибрати для нього найтемніший куток.

В особняку було ще багато спальних кімнат, але всі вони були нежитловими, і покласти хворого з відкритою раною серед пилу — без сумніву, запропонувати смерть.

Тому залишалася лише одна ідея.

Абияк, хапаючись за ніжку стола, потім, спираючись на стільницю, Джим встав і захитався. Містер ван дер Кім підійшов до нього і, провівши рукою по талії, міцно обхопив юнака:

— Тримайся за мене. Я накладу тобі пов'язку в іншій кімнаті. Там буде зручніше. — Сказав уголос, але всередині себе був стиснутий до межі. Він чинив неправдиво, нечесно. Не було кращого місця для лікування, ніж медичний кабінет, але він хотів усадити Джима на щось м'яке — софу.

Юнак наступив важким чоботом на щось — воно хруснуло і розломилося на кілька частин. Деякі з ґудзиків відлетіли від його сорочки, коли Норман, поспішаючи, зривав її. І тепер були єдиними, що нагадувало про нещодавній хаос.

Тісно притискаючись одне до одного, вони повільно йшли коридорами, поки не досягли сходів. Там довелося підійматися низкою. Містер ван дер Кім йшов на сходинку нижче, був позаду, щоб зловити юнака, але Джим зміг утриматися.

Той коридор, який вечорами був похмурим і навіть темним, вдень виявився цілком зрозумілим: кабінет пана, далі, кілька дверей: кімната леді Шарлотти, якась зачинена та ще одна під замком.

Норман відчинив останні двері й, допомагаючи Джиму, завів його всередину.

Це була дивна кімната, ніби поділена навпіл. З одного боку — нова софа, великі вікна з тонким тюлем замість штор. Невеликий столик з вазою, в якій стояли свіжі квіти кали.

З іншого — справжня історія, ніби хтось зупинив час і звелів йому не йти. Стара дитяча колиска, дерево подекуди тріснуло, а верхній шар облупився. Пухнастий килим. Статуетка кота. Кілька скринь різного розміру, на яких лежали речі для крихітної дитини: пелюшки, нижні сорочки й навіть випрасуваний білосніжний чепець. Вікна були старі: шибки каламутні та навіть потріскані. Підвіконня з грубого каменю і важкі завіси.

— Це… — Джим з подивом розглядав кімнату.

— Це… — Норман раптом із силою стиснув талію Джима і крізь зуби промовив. — Моя дитяча кімната.