Розділ 112

Джим знову лежав на ліжку у своїй кімнаті, несила відірвати погляду від стелі. Рівні гладенькі камені. Від вогкості вони часто вкривалися тонкою водяною плівкою.

У тиші, де чулося тільки слабке дихання юнака, звук краплі, що зривалася і розбивалася об підлогу, був надто гучним. Жахливо гучним.

Джиму це нагадувало відлуння тих крапель води, які стікали з одежі містера ван дер Кіма, коли він вставав з купелі.

Відвідування банної кімнати цього разу пройшло… помірно.

Господар якось дивно косився на ноги слуги й мовчав, тільки зрідка протяжно зітхав.
І Джим зовсім не розумів, що має зробити. Або не робити взагалі.

Розмова між ними більше не складалася. Процедура виглядала механічно. І після, коли Норман закутався у великий рушник, він просто відмахнувся від юнака і дозволив йому піти до себе.

— І забудь про голки. — Наостанок сказав він Джиму.

Юнак уже простягнув руку до дверей і зупинився, завмер. Він повільно повернувся, хотів поставити запитання і навіть відкрив рота.

Норман уже взяв свою тростину й оперся на неї. Темне дерево, кругла срібний навершник і важка рука містера ван дер Кіма. Джим просто згідно кивнув, весь здригаючись від останніх спогадів, коли вони були в купелі.

— Так, пане. — Склавши руки перед собою, смиренно відповів він і поїжився від погляду Нормана, який все ще виводив уявні візерунки по його стегнах.

Джиму не спалося. У кімнаті було холодно. І як би він не кутався в ковдру і плед, не згортався калачиком на ліжку і знову не лягав на спину, рахувати цеглини на стелі в тьмяному світлі свічки — здавалося, холод розростався зсередини.

Було багато причин залишитися і ще більше — тікати. І юнак не міг остаточно зрозуміти, чи тримає його тут власна доброта, чи власна дурість.

Зітхаючи не менше, ніж містер ван дер Кім, до ранку він забувся в поверхневій дрімоті. І, природно, проспав сніданок.

Цього дня в Нормана було багато справ. Він встав рано, до свого полегшення виявивши, що нога не так болить, як до всіх процедур, і скромно поснідавши яйцем некруто прямо на кухні, в компанії старої кухарки, звелівши їй не відриватися від приготування їжі, пішов до себе в кабінет.

Старий Томас уже був на ногах і приніс акуратно відсортовані листи. Пацієнти, конверти з королівського двору і деякі відомості про справи округу.

— Родина ван дер Кімів втратила фактичну владу, — Шарлотта спіймала Джима в коридорі й вштовхнула його назад, у його власну кімнату, де панував повний хаос після безсонної ночі. — Але формальна — все ще залишається. І як би я не хотіла принизити батька, розтоптати його гордість вщент — просто неприпустимо.

Вона теж не спала.

Прийшла до Джима бліда, скуйовджена. Накинула на нічну сукню тонку верхню, по лівій стороні неакуратно розшиту прозорими та жовтими камінцями. Вони складали якийсь хаотичний вузький малюнок: завитки, як у морських черепашок; і квіти, як на вересовому полі.

Він затримав погляд на її тілі, намагаючись зрозуміти, що ж тут намагався зобразити майстер, але почув суворий оклик:

— Джиме!

Юнак тут же моргнув і підняв очі, знову витріщившись на обличчя панночки.

— Ви маєте гарний вигляд, — пробелькотів він, намагаючись загладити свою випадкову провину — не можна було так наполегливо розглядати дівчину.

Вона фиркнула і простягнула йому зім'ятого аркуша, який містився в неї в кулаці:
— Переверни. — Звеліла Шарлотта, коли побачила, що юнак почав читати "офіційну частину".

Він смиренно підкорився, і очі його ставали все ширшими з кожною наступною стрічкою послання.