Розділ 110

Цього разу Норман звелів піти до нього в кабінет і самостійно зібрати деякі трави:

— Я сьогодні хочу інший збір. — Пояснив він, сідаючи на ліжко у своїй кімнаті та простягаючи Джиму аркуша з нашвидкуруч написаним списком.

Почерк у нього був нерівний. Не такий витончений і з завитками, яким він зазвичай писав відповідні листи своїм пацієнтам або тим більше — до королівського палацу.

Але цей почерк видався Джиму навіть більш симпатичним. Замість худих і витягнутих літер були круглі й апетитні, як свіжоспечені булочки.

На папері Норман з прискіпливістю написав: назву трави, де вона знаходиться в кабінеті, як виглядає мішечок або пляшечка, в якій ця трава знаходиться, і скільки йому потрібно стеблинок і суцвіть.

— І поспіши. Естер приготувала вечерю. Поїмо, поки вона не охолола.

— Наказати накрити в їдальні? — Забираючи аркуша і смиренно вклоняючись, запитав Джим.

Норман задумливо вдивлявся в обличчя юнака. Той виглядав дещо блідим. Страх, що схопив його через коня, все ще не минув.

— Поїмо тут. У кімнаті.

— А леді Шарлотта?

Норман зовсім забув про дочку, але не подав знаку, лише знизав плечима:

— Нехай їсть у себе.

Джим ввічливо кивнув головою і, вийшовши з кімнати господаря, зупинився, потираючи куприк, який розболівся після їзди верхи. 

Його так і підкидало в сідлі вгору-вниз, вгору-вниз. А потім вправо-вліво. І ззаду сидів містер ван дер Кім, тому юнак так і не наважився засоватися, шукаючи зручніше положення.

Слуга піднявся сходами. Його кроки були тихими та важкими, чулося тільки шурхотіння шкіряних чобіт, які скрипіли під час ходьби.

Він увійшов до кабінету і, поклавши аркуша на стіл, став нишпорити по всіх поличках, шухлядках, заглибленнях у стінах та інших місцях, на які йому вказав пан.

Найдивовижнішим для нього стало те, що насправді — містер ван дер Кім не переплутав жодного місця. Все лежало на тих місцях, як він і написав.

У цієї людини була міцна пам'ять і чіпкий погляд.
Джим навіть захопився.

Він зібрав усе, що просив господар. Забрав аркуша. І переконавшись, що залишив усі мішечки й баночки на своїх місцях, тихо відчинив двері та здригнувся.

У світлі свічки перед ним постала Шарлотта з сірим обличчям і тремтячими губами.

— Панночка! — Гучним пошепки промовив Джим.

Мерехтливий вогник свічки відкидав на неї нерівномірні тіні.

— Джиме!

— Що ви тут робите, панночко?!

— Живу, — з похмурою усмішкою, все ще хмурячи брови, відповіла Шарлотта.

— Вам тут не можна перебувати. — Джим подався вперед. Його руки були зайняті травами, тож простягнути їх до неї, взяти за плечі — юнак не міг. Тільки й залишалося, що напирати. — Якщо граф дізнається, що ви біля його кабінету вешталися — покарає.

— Та в мене кімната тут! — Тупотала ногою дівчина і вільною рукою махнула в невизначеному напрямку, кудись вглиб темного коридору.

— Справді? — Джим витріщився на чорний провал, який був одразу праворуч від дверей кабінету містера ван дер Кіма, і з подивом округлив очі. — Я ж і не знав, що ви живете на другому поверсі.

Шарлотта на мить затримала погляд там само, де й слуга, але потім повернула до нього голову і схопилася вільною рукою за його зап'ястя:

— Хіль… Містер Хіль Уілсон прислав мені листа. — Швидко заговорила дівчина.

Джим перевів на неї погляд і вдивлявся в лихоманково блискучі чорні очі, що сяяли наче дорогоцінне каміння моріона у світлі тремтячої свічки.

— Я пам'ятаю. — Не розуміючи, до чого вона хилить, просто відповів юнак.

— Містер Уілсон таємно повідомив мені дещо... інформацію про батька.

Джим нахмурився:

— Про містера ван дер Кіма?

— У мене немає іншого батька. — З роздратуванням у голосі відповіла йому Шарлотта, повівши плечима.

— Ваш рідний…

— Містер ван дер Кім! Про нього! — Вона лише міцніше вчепилася пальцями в шкіру на зап'ясті Джима, залишаючи глибокий слід від нігтів. — Мені потрібно, щоб ти перевірив східне крило. Я гадаю, що він там тримає… дещо заборонене. — Не маючи сили сказати правду, Шарлотта говорила надто загальними фразами.

Джим слухав її та не розумів. Зрештою, він м'яко забрав свою руку з хватки панночки:

— Я поспішаю допомогти господарю з купіллю. Якщо ви хочете моєї допомоги — зачекайте до ранку і говоріть відверто.

Він розвернувся на підборах і поспішно збіг сходами.

Шарлотта залишилася наодинці з собою і часто кліпала, сподіваючись, що жодна сльозинка зрадницьки не покотиться по щоці. Те, що вона дізналася — було жахливе. І вона не могла довірити цю таємницю навіть Джимові. Але іншого виходу в неї не було.

Шарлотта дивилася на спорожнілі сходи, чуючи тільки шум віддалених кроків. Вона закусила нижню губу, але її підборіддя все ж тремтіло.