Розділ 107

— Я не вмію їздити верхи. Якщо ви не можете йти — я вас понесу. — Тут же викликався слуга.
Норман кілька митей вдивлявся в його рішучий вираз обличчя і мовчав. Усередині себе він зважував пропозицію. Але в результаті, стиснув вільну руку в кулак, і шкіра на рукавичках чутно заскрипіла.

— Ти поїдеш верхи. Чоловік твого віку та статусу повинен вміти багато чого. І це — обов'язково.

— Мого статусу? — Похлинувся Джим. І перестав відчувати биття власного серця.

Норман повів плечем:

— Якщо я буду задоволений твоєю роботою з п'єсою, то після цього, зможу навчити тебе управління маєтком. — Відводячи очі, невдоволено промовив містер ван дер Кім.
Такі таємниці він не збирався передчасно відкривати перед Джимом. Але хлопець виявився прискіпливим й цупким до слів.

— Я не можу! — Тут же відхрестився юнак. Він нахилився, схопивши з піску кошик. — Я піду через рік контракту. — Заявив юнак, розуміючи, що змушений збрехати.

— Джим. — Норман злегка схилив голову. — Я викупив твою душу.

— Ви й самі знаєте, що це незаконно! — Звився юнак.

— Але можливо.

— Я піду до суду!

— Це погроза? — Норман опішив і з глухим звуком постукав тростиною по піску.

— Вибачте. — Тут же стушувався він.

Вгору вони повзли повільно, важко. Ноги зісковзували. Руки тремтіли. І відстань здавалася непереборною. На душі ніби лежали камені.

Чарджер переступав з ноги на ногу і поглядав своїми круглими очима з-під оселедця з деяким докором. "Покинули мене! Одного! На вітрі! І навіть сіна не дали!"

Джим спеціально вибрав ділянку, яка не поросла травою. І за весь цей час коневі не вдалося з'їсти ані макової росинки.

Норман підійшов до Джима ззаду. Він простягнув вільну руку і торкнувся рукавичкою шкіри на бічній стороні долоні юнака. Той здригнувся, глянув на нього через плече. Як на зло, цей дотик був таким м'яким. Акуратним.

— Я заберу кошик. — Пояснив пан. — Звільни коня.

Джим коротко кивнув і з поводами впорався легко. Адже він сам їх зав'язав навколо шпичастої палиці, яку підібрав неподалік.

Поки Норман починав спуск на пляж, Джиму довелося пройтися вперед-назад у пошуках подоби кілочка. І на щастя, це йому вдалося.

Тоді він узяв палицю і на мить затримався, розглядаючи вид. У цьому місці, зовсім неподалік від пляжу, скелі з'єднувалися з морем. Варто було оступитися і можна було віддати душу Богу.
У нього засмоктало під ложечкою, і він відійшов якомога далі.

Помітивши, що Джим завмер і просто стоїть. А поводи коня висять окремо від палиці. Норман дивився, думаючи, що юнак бореться зі страхом верхової їзди:

— Джим. — Окликнув він, і юнак повернувся. — Іди. Я навчу тебе.
Слуга здригнувся і підійшов до господаря ближче. Він смиренно кивнув:

— Добре. — Намагаючись стримати в голосі напад жаху, прошепотів Джим.

— Стань з правого боку коня. — Скомандував Норман.
На м'яких ногах із млявими, тремтячими колінами, Джим підкорився.

— Тепер свою праву ногу в стремена.

— Праву? — Розсіяно перепитав він і підняв ліву.

— Ти збираєшся їхати спиною до голови коня?

— Швидше обличчям до вас.