Розділ 106

Метелик відлетів. Між ними залишилася лише крихітна відстань без повітря. Вони відчували тепле дихання одне одного на своїх обличчях. І дивилися в очі. Вії тремтіли.

Норман відсахнувся першим і розтис пальці:

— Їж. Я не буду.

— Але ви теж, — Джим раптом захрип і йому довелося прокашлятися, щоб відновити колишній голос. — Ви теж прогулювалися і витрачали сили.

— Не так багато, щоб жувати хліб. — Шпаркими словами, пан відрізав у слуги будь-яке бажання продовжувати розпитування.

Джим злегка надув губи. Потім нахмурився. Але після знову понюхав пиріг, який приготувала Естер, і розплився в посмішці, тут же забувши про сварливого Нормана, який безвідривно дивився на те, як навіть найменші крихти пирога зникали в роті юнака.

Грозова хмара на обрії розросталася. Ставала все більшою, похмурішою, важчою. І замість точки вже ставала схожа на громіздку ковдру, яка стрімко прямувала прямо до пляжу.

Норман абияк, спираючись на тростину і здорову ногу, встав. Він обтрусив поділ свого пальта і покрутив головою. Сюди був один вхід. І вузька стежка з піском, що осипався при найменшому русі, й різним камінням, за яке було важко триматися — була ж і виходом.

Десь у глибині душі він усе-таки плекав надію, що їм вдасться знайти інший шлях. Але нічого. Пляж був настільки крихітний, щільно оточений прямовисними скелями, що варто було пройти по скелі трохи вправо або вліво — піщаної ділянки вже не було й видно.

Але поки вони перебували внизу, то зверху можна було розгледіти їхні маківки з копицею чорного волосся. І зовсім різні постаті: тендітний, витончений Норман і міцніший, широкоплечий Джим.

— Ходімо. Доведеться повертатися додому на коні. — Кривлячи губи, заявив Норман.

— На..на коні? — Недовірливо підіймаючи вгору брови аж так, що на лобі утворилися складки, запитав Джим. Він випростався і тепер стояв навпроти Нормана. — Але хіба вам можна їхати в сідлі?

— Небажано. Тому в сідлі будеш ти. А я поїду ззаду.

Юнак став збирати кошик, обтрушувати плед від піску. Але почувши слова господаря — задерев'янів.

Джима кинуло в холодний піт. Він і так насилу звик до того, що за ним іде величезна тварина, тупотячи своїми широкими копитами та дихаючи йому у вухо вологим носом, з якого так і йшло щось.

А потім обличчя юнака стало червонішим за помідор. Він уявив, як пан сидітиме позаду нього. Торкаючись своїми пласкими грудьми його спини. Обвиваючи руками за талію. І від цього йому стало ще гірше.