Розділ 104

Коли Джим глянув униз — у нього запаморочилася голова.

Під ногами був піщаний пилючний ґрунт, надто пухкий. Варто було невдало поставити ногу — і крихти летіли вниз. Юнака навіть занудило. Він міг зісковзнути, і від цього все всередині стискалося до розміру кислого яблучка.

Слуга намертво, до побіління пальців, вчепився в поводи Чарджера і тепер тримався за коня як за останню соломинку.

— Пане, — жалібно покликав він, — чи не зволите ви розглянути можливість не спускатися по прямовисному схилу вниз?

Норман вже однією ногою стояв на вузькій, майже вертикальній доріжці. Тут суціль і поряд були ями, вибоїни та купини. Треба було хапатися руками за щось. Але нічого не проглядалося. Тільки камені скель, які були або надто круглі — такими, що руки ковзали; або надто гострими, що неважко було розірвати долоні до крові.

Він піджав губи. Ця дорога була ризикована для нього через ногу, а для Джима через коня. Чарджер може просто впасти. Але впертість гнала Нормана вперед:

— Ні. Ідемо. Може, внизу знайдемо більш пологу дорогу назад.

— Але кінь…

На пухкому ґрунті, який міг будь-якої миті провалитися під ногою — було небезпечно вести коня. Джим навіть повернувся до нього, з острахом простягнув руку і погладив по переніссю, але за напрямком росту шерсті. Той тихо зафиркав і витріщився на юнака круглим оком з довгими чорними віями. Цієї миті Джим навіть подумав, що в нього є деяка схожість з кіньми.

— Веди його обережно. — Закотив очі Норман. Його нога посунулася на камені. Він змахнув руками, немов крилами, і ледве встиг устромити тростину в розщілину. Лише це втримало його від падіння.

— Господи… пане! — Заїкався Джим. — Я б не зміг вас схопити!

— Все вже благополучно. — Закочуючи очі, відрізав Норман, хоча його серце до жаху сильно билося. Жар прилив до кожної клітинки тіла, змушуючи містера ван дер Кіма пітніти. Його руки непомітно подрагували. І чоловікові навіть довелося міцно вчепитися пальцями в набалдашник своєї тростини, щоб постояти і перевести дух.

Джим тільки похитав головою.

Коли Норман змахнув руками, він бачив, як рукави пальто почали пурхати в повітрі — немов птахи з білим пір'ям, що могли випадково зафарбуватися в червоний.

— Давайте прив'яжемо його за поводи десь тут? — Озираючись навкруги, запропонував Джим, говорячи про коня. — Буде небезпечно брати Чарджера туди, де нога людська не ступала. Щоб не зламав свою — звірину.

Норман пропозицію оцінити не зміг. Спустився ще нижче, цього разу гидливо хапаючись пальцями за рештки коріння якихось дерев. Жучки, черв'яки і навіть відверта цвіль — це викликало відразу, але щоб не зазнати сорому перед Джимом, він відважно продовжував шлях, відтинаючи будь-які дрібні неприємності.

— Добре! — Спустившись ще на кілька кроків, голосно прикрикнув він, дозволяючи слузі не вести за собою коня. На скелю Кло Мор неможливо було потрапити, оминаючи особняк ван дер Кімів. Тож якщо пропаде кінь — то його без сумніву знайдуть. — Прив'яжи його і спускайся.

— Тут кілочка треба вбити. — Пролунала приглушена відповідь Джима.

— Якщо будеш возитися — я накажу йти суддя з конем! — Підвищуючи голос, заявив Норман. А потім тихо процідив крізь зуби. — Все про кілочки й мріє. Наче більше одного йому потрібно.