Розділ 98

— Д… для леді? — запнувся Джим і скосив око на Шарлотту.

Норман теж подивився на доньку. За кожну щоку вона запхнула по яйцю.

— «Леді» її назвати важко, — протягнув господар.

Шарлотта голосно розкусила яйця. Вони з шумом луснули в неї в роті, і після цього щоки дівчини роздулися ще сильніше. Вона голосно жувала. Джим шурхотів конвертами. Норман повільно кліпав. Поставив лікті на стіл, підпер підборіддя й відсторонено дивився на весь цей хаос.

— У вас немає жодних манер, — врешті-решт підсумував він.

— Ось! — Слуга нарешті витяг блідо-рожевий конверт із восковою печаткою, у центрі якої був малюнок трьох квіток вересу. — Від містера Хіля Уїлсона.

Джим простягнув конверт Норману, але той жестом відмахнувся:

— Від бургомістра? Віддай Шарлотті. Так швидко… Цей хлопець мало зайнятий своєю роботою.

Джим простягнув конверт дівчині. Вона витягнула руку й, торкнувшись пальцями шкіри на тильному боці долоні Джима, взяла його. Серце юнака закалатало.

Ван дер Кіми викликали в нього напади переривчастого дихання й неправильного ритму серця.

У цьому домі, хоч стелі й були величезними, вони тиснули, стискали. Ніби весь час погрожували впасти на голову й придавити до землі.

Стелі були такими ж, як і батько з дочкою. Привабливо-лякаючими.

Вночі Джим лежав у своїй кімнаті на ліжку й дивився на стелю. Безрадісні думки кружляли його, поки він не задрімав.

Він випадково збрехав пану Норману. Це врятувало його від покарання, але принесло відчуття провини, яке росло всередині, заповнюючи простір липкою темрявою.

Юнак навіть здригався від думок, що з ним станеться, якщо допомога Шарлотті в утечі виявиться невдалою.

Стеля замку відразу впаде йому на маківку?

Норман повернувся до трапези. Він прибрав лікті зі столу, взяв ложку й зачерпнув трохи невиразного бульйону: селера, морква, цибуля, кабачок. Усе було акуратно нарізане й зварене без солі. Господар підніс ложку до губ і завмер, краєм ока бачачи, що Джим усе ще стоїть біля них із дочкою. Він відклав ложку, і та тихо брязнула по порцеляновій тарілці.

— Чому ти не на своєму місці?

— Ви… — Його щоки палали яскравіше за червоний хрест святого Георгія на британському прапорі. — Мене не відпустили. Я думав, що потрібен вам, щоб леді Шарлотта прочитала при нас листа… — Він говорив усе тихіше — мимрив і навіть перейшов на шепіт.

— Немає потреби. Не думаю, що особисті листи від містера Уїлсона міс ван дер Кім потребують мого контролю. Зрештою, вони скоро одружаться.

Конверт зашелестів і випав з ослабілих пальців Шарлотти:

— Тату, — хрипким голосом запитала вона, — що означає «одружаться»?

— О, — Норман злегка насупив брови. — Я тобі не повідомив?

Вона повільно похитала головою.

— Отже, ти вийдеш заміж за містера Уїлсона, — містер ван дер Кім замислився, — через деякий невизначений час. Гадаю, до наступного літа можна буде очікувати народження первістка.

— Але! — скрикнула вона, кидаючи прилади на стіл. Вилка й ніж глухо вдарилися. Звук прокотився всією їдальною залою. Норман поморщився, а Джим навіть затулив вуха.

— Він молодий, забезпечений і освічений. Куди краще за попередніх кандидатів, хіба ні? — Господар схопив ложку й до побіління пальців стиснув ручку.

— Я не хочу заміж за Хіля!

— Це не обговорюється! — підвищивши тон, Норман поставив крапку в розмові. — Містер Уїлсон матиме благородство ставитися до тебе з добротою. Не кожен здатен на повагу до доньки повії, — різко завершив розмову містер ван дер Кім.

Щоки Джима палали, ніби йому з десяток разів дали по щоці батогом. Його серце болісно стиснулося в грудній клітці, стало маленьким гострим камінцем, що дряпав зсередини. На очі навернулися сльози.

Шарлотта виглядала не краще. Вона кинула короткий погляд на Джима й, зі скрипом відсунувши стілець, — схопилася на ноги:

— Смачного! — шпурнула накрохмалену серветку, яку зірвала з власних колін, у суп і була така.

Норман її не зупиняв. По його губах ковзнула посмішка, але, не давши собі обдумати те, що сталося, він знову втупився у свою тарілку:

— Джим, — не підіймаючи голови, промовив господар. — Ти можеш сісти на своє місце.

— Т-так… — пробелькотів юнак і, не бажаючи більше проводити жодної миті в близькості з Норманом, швидко пішов до іншого краю столу.

Слуга був радий уже й пісному супу. Таку їжу можна було швидко з’їсти.

Щойно Джим зі скрипом відсунув свій стілець — ніжки знову подряпали кам’яну підлогу їдальні — і сів, містер ван дер Кім поставив йому питання:

— Ти вмієш їздити верхи?

— На кому?