Розділ 94

Джим увійшов до своєї кімнати. Натиснув на вимикач газових ламп і скрикнув. Його прошив холодний піт. Спиною він притиснувся до дверей.

На ліжку, яке досі було в повній темряві, лежала леді Шарлотта. Вона перебирала пальцями стрічки свого розпущеного корсета й виглядала як проста жінка, яка дочекалася чоловіка з роботи. Хіба що волосся не розпустила.

— Ти повернувся! — помітивши Джима, вона підскочила на ліжку. Корсет трохи з’їхав униз, відкриваючи біле мереживо нижньої сорочки. — Батько тобі нічого не сказав? І не зробив? Він знає про нашу вилазку? — торохтіла дівчина, а юнак не міг відвести погляду від лінії ледь прикритого декольте.

Пан носив спідню білизну з такого ж матеріалу й кольору.

— Ні… — глухо відгукнувся він, наче перебуваючи в якомусь заціпенінні. — Усе гаразд. Хіба що я не зміг поїсти вечірньої їжі.

— Він знову тебе покарав? — Шарлотта підібрала спідниці й зробила крок уперед, сходячи з ліжка, наче зі сходинки.

— Ні. Просто їжа не підійшла. Панночко, тут холодно, накрийтеся. — Джим обійшов дівчину й, стягнувши зі свого ліжка плед, поклав їй на плечі. Він стояв позаду неї, і завдяки цьому зміг повернути думки й почуття до звичного ладу.

— Ходімо до моєї кімнати. Естер залишила там вечерю. Поділимо на двох.

Джим заперечно похитав головою, ніби вона могла це побачити:

— Дякую за вашу щедрість, але щось мені недобре. Прошу вас залишити цю витівку й повернутися до своєї кімнати.

На обличчя Шарлотти набігла тінь. Вона обернулася й торкнулася рук Джима — на них не було синців.

— Ваш батько не знає, — знову заспокоїв її слуга. — Ви будете в безпеці. — Вважаючи, що вона питає це зі страху стати другою жертвою покарання Нормана.

— Я не за себе турбуюся! — вигукнула вона. — За тебе!

Джим подивився поверх голови Шарлотти.

Вона обернулася.

Вони стояли надто близько. Її корсет з’їхав, плед сповз з одного плеча, щоки палали. Джим тримав її за руки.

Порив вітру, що проникав крізь щілини в кімнаті, ніби підганяв дівчину до виходу.

— Ідіть! Нічого не сталося, — Джим узявся за край пледа й допоміг Шарлотті виплутатися.

Вона кілька разів озирнулася, але все ж вийшла з кімнати й, тихо пересуваючись навшпиньках, майже не шурхочучи спідницями, зникла в темряві коридору.

Але не встиг він видихнути, як у двері затарабанили чимось твердим. Удари були жорсткими, наче били якимось предметом.

Юнак відчинив двері й побачив у темряві біле й перекошене обличчя господаря:

— Містер ван дер Кім?

— Джиме, — безпристрасним голосом промовив він.

За Норманом не маячили ні Томас, ні Естер. Шарлотти теж не було видно. Він прийшов один. І його настрій став ще гіршим, ніж раніше.

— Мене повідомили, що ти порушив одну із заборон дому.

— Це… не так… — слуга відступив. Він ледве встиг прогнати Шарлотту — як уже за їхніми головами прийшли! Його шия й кінчик носа миттєво почервоніли. Волосся на голові заворушилося. Джим широко розплющив невинні очі.

— Не сьогодні. Ще до від’їзду в місто, — на обличчі Нормана з’явилася похмура усмішка.

— Я… я… нічого непристойного не робив, — у його голосі прозвучала рішучість. Він навіть розправив плечі. Врешті-решт, Джим щиро не пригадував жодної своєї дії, яка могла б роздратувати Нормана.

Пан повів бровою. Зміна в поставі й погляді. Він справді нічого не робив?:

— Добре. Я тобі вірю, — без краплі доброзичливості й терпимості в голосі заявив він. — Іди зі мною до кімнати. Там тихо й слуги не ходять.

— Навіщо? — з обережністю запитав Джим, роблячи ще один крок назад і впираючись ногами у своє ліжко.

Норман підкрався ближче, беззвучно переставляючи тростину:

— Я хочу, щоб ти зіграв для мене сцену. Слуга порушує заборони дому, — пан трохи схилив голову до правого плеча й примружив очі, спостерігаючи за юнаком. — Ми дізнаємося достеменно, наскільки ти хороший актор. Чому у твоєму голосі стільки прихованої пристрасті. І чому ж мешканці маєтку, — Норман скривив губи, — називають нас коханцями.