Розділ 86

Томас дочекався, поки молодий слуга піде. Він довго стояв зі складеними перед собою руками, а потім підкрався до дверей і зазирнув у щілину. Джим справді пішов до господаря в кабінет.

З полегшенням зітхнувши, старий відсахнувся від дверей і, обійшовши ліжко, підійшов до штор, що спадали до підлоги й закривали вид на вулицю.

Він підняв руку й нерішуче завмер. Сам не знав, що шукає, але коли прийшов до кімнати юнака — відчув щось недобре. Уж надто холодно було.

Ще раз оглянувшись через плече, Томас відсунув одну штору й коротко глянув, а потім одразу повернув завісу на місце.

У кімнаті Джима не було ґрат на вікні.

Губи старого затремтіли. Він сховав кулаки в кишенях своїх штанів і розмашистим кроком вийшов у коридор.

Двері за його спиною сильно грюкнули. І Томас навіть здригнувся. Не слід було йому знати цю таємницю, але тепер доведеться розповісти Норману.

Він опустив голову, уявляючи криваве місиво, в яке перетвориться спина Джима. І Томас міг би промовчати, якби не боявся, що його покарання виявиться ще гіршим, ніж те, що пан приготує молодому слузі.

Старий зайшов на кухню. Естер уже поставила на стіл їхні миски з рибним рагу й повільно заливала їх гарячим бульйоном з ополоника.

— У Джима… — Томас ковтнув. — Немає ґрат на вікні.

Кухарка обернулася й повільно похитала головою:

— Пан дає йому можливість…

***

Джима занудило вже біля дверей кабінету пана. Рибний сморід розлився сверблячим вогнем і став у горлі, наче хутряний клубок, що дратував слизову.

Він підняв руку й слабо постукав, сподіваючись, що містер ван дер Кім не почує. Але Норман запросив Джима увійти.

Прикриваючи носа й рота долонею, слуга переступив поріг і зам’явся, переминаючись з ноги на ногу.

Норман набрав на ложку трохи бульйону, захопивши шматочок білого рибного м’яса.

— Не стій там. І зачини за собою двері. — Він підняв очі й подивився на Джима. Той виглядав блідим, навіть зеленкуватим. — Ти захворів?

— Ні в якому разі, пане, — проскрипів він, придушуючи блювотні позиви. Всередині його живота щось болісно стискалося й пульсувало. Шлунок обпікало, наче від отрути.

— Сідай. — Норман відклав ложку й, спершись на свою тростину, встав.

Джим повільно підійшов. Біля тарілок запах був ще гіршим, і він закрив рота ще однією рукою. Спиною він втиснувся в спинку крісла й спробував віддалитися від цієї їжі якнайдалі.

Норман підійшов і поклав тильний бік долоні юнакові на лоба. Його шкіра була вологою й холодною. Багато пасм волосся прилипли до скронь.

— Як ти провів свій день? — Пан прибрав руку й посунув тарілку Джима до центру столу. Сам же знову сперся стегном і зазирнув слузі в очі.

— Між сном і явою, — намагаючись не брехати, він відповів розпливчасто.

Норману це не сподобалося. Він простягнув руку просто до ока Джима. Юнак почав стежити за його рухами, не в силі запобігти жодній дії хазяїна. Міг лише глибоко вдихати рибний аромат, відчуваючи, що його зараз вирве. І налякано дивитися широко розплющеними очима.

Містер ван дер Кім торкнувся шкіри над оком і під оком Джима, розтягуючи повіки й розглядаючи зіницю.

— Ніяких поверхневих проблем не бачу, — коротко сказав він, прибираючи руку. — Ймовірно, це просто голод. Їж. — Норман встав зі столу, підсунув Джиму тарілку й залишився стояти поруч, нависаючи темною тінню.

Юнака затрясло. Тремтячими руками він узяв миску й ложку. Вдихнув носом сморід хека й упустив гарячу тарілку на підлогу.

Закриваючи рот руками — він вибіг у коридор. І більше не зміг стримуватися.

Норман скривив губи:

— Ось і роби добрі справи, — процідив він крізь міцно стиснуті зуби.