Розділ 85

Вони спритно видряпалися по стовбуру груші й заплигнули на підвіконня в кімнаті Джима.

Слуга відімкнув двері й спровадив Шарлотту.

У приміщенні було моторошно холодно. Кілька годин кімната простояла з вікном, відчиненим навстіж. Джим поспіхом зачинив його й завісив шторами. Сів на підлогу перед ліжком, схрестивши ноги, і руками водив по волоссю, намагаючись привести до ладу зачіску, дихання й думки.

Леді Шарлотта вважала його привабливим? Це було дивно. Усе всередині Джима стискалося від тривоги. Наче струна, яка завжди грала мінор, зараз особливо сильно дзвеніла в його голові, натягнута до межі невмілими пальцями.

— Я обіцяв їй бути друзями. Друзями. Їй. І панові бургомістрові… — сам себе заспокоював Джим, розгойдуючись корпусом вперед-назад.

Раптом у двері постукали.

Юнак підхопився на ноги й підбіг:

— Так..? — Слова застрягли в горлі. Він не очікував побачити тут старого слугу Томаса. — Чим зобов’язаний, старший?

Старий примружив очі й цупким поглядом оглянув постать Джима. Потім принюхався.

— У кімнаті холодніше, ніж у підвалі. Ти весь цей час сидів з відчиненим вікном? — процідив він крізь зуби.

— Люблю… свіже повітря, — видавив Джим. Він раптом уп’явся нігтем вказівного пальця в шкірку на великому й почав дряпати задирку.

— Повідомлю містеру ван дер Кіму, що ми можемо зекономити на опаленні твоєї кімнати наступної зими.

— Не настільки!.. — вирвалося в юнака. І тільки потім він подумав, що взагалі не збирається залишатися в цьому замку до наступної зими, і бовкнув. — Але якщо вважаєте за потрібне.

Томас скривив губи:

— Пан чекає тебе в кабінеті на вечерю.

Старикові не подобалося, коли містер ван дер Кім їв у себе в кабінеті, кімнаті, бібліотеці або, ще гірше, — у східному крилі. Сам Норман не заохочував такої поведінки для Шарлотти, але іноді йому хотілося залишитися наодинці з собою, тому він сам відмовлявся відвідувати їдальню або наказував дочці не приходити.

Шарлотта обожнювала такі моменти. І весь час, поки батька не було вдома — часи лекційного турне — вона просила Естер подавати їжу в кімнату.

— У вас будуть надто сильні аромати! Над ліжком! — упиралася Естер. — Ви потім не заснете або стікатимете слиною. — Стара хитала головою.

— Естер, моя улюблена Естер. Я та-а-ак тебе прошу! Будь ласка, будь ласка! Мені шматок у горло не лізе в їдальні. Усе батька уявляю. А як уявлю — дрож бере!

Одного разу леді Шарлотта вмовила Естер подати їжу в кімнату. Другого. А на третій стара вже й не відговорювала дівчину. Так за рік вони й звикли жити.

Але тільки Норман переступив поріг маєтку на урвищі Кло Мор — Шарлотта стала сумлінно відвідувати сімейні трапези. Однак містер ван дер Кім приїхав не один і тепер був прихильний їсти в компанії іншої людини.

— Ми… — ковтнув Джим. — Будемо тільки вдвох?