Розділ 83

Ірландія. Теперішній час.

Трупа завершила турне рідною країною. Вони поступово просувалися все північніше, щоб у портовому місті сісти на пором до Шотландії.

Реджинальд Мун Кім справді збирався взимку подорожувати зі своїми артистами по всій Британії, а влітку вирушити в Новий Світ. Це не було великою зміною планів, але він насилу знайшов округ, у якому тепер жив Джим.

— Залазьте! — старий погонич підганяв їх забиратися на віз.

Алістер заплигнув першим і простягнув руку Деклану. Той хлопець страждав від хронічного болю в плечі й навіть звик їсти іншою рукою.

— Поспішайте, — вторив візникові Реджи.

— Швидше-швидше! — проспівав Єрмон, підштовхуючи Деклана. Той обернувся й кинув роздратований погляд через плече. Але юнака це тільки розвеселило.

З усієї групи Деклан був ніжним лише з ним і з Хоупом. Вони втрьох проводили багато часу разом, перш ніж Реджи прийняв до них Джима.

Єрмону більше сподобалося грати з хлопцем свого віку, і він перестав просиджувати штани в компанії старших.

Деклан одного разу прийшов до нього з пляшкою елю, постукав кулаком по дверному одвірку й уставився на Єрмона, який сидів на ліжку.

Він старанно готувався до майбутніх занять з Джимом і Марією.

— Кинули тебе ці двоє? — хмикнув Деклан.

У нього були руде неслухняне волосся. Довжина була недостатньою, щоб зібрати в хвіст, і не настільки короткою. У результаті сальні пасма падали йому на очі, і він постійно мружився.

— Старший Деклане, чому ж кинули? Пішли набувати практичного досвіду з заробітку. Трупа не може забезпечити повноцінного харчування — навчаються самі заробляти на смажену свинину.

Чоловік стояв, поклавши голову на дерев’яний одвірок, відчуваючи шорстку твердість на своїй маківці:

— А ти чого не пішов?

— Нові завдання їм готую, — похвалився Єрмон, показуючи йому списані аркуші.

Він розпустив своє біле волосся, і те розсипалися по шиї. Частина їх приховувала його пухкі щоки.

— Припини соромитися свого обличчя, — Деклан зробив крок уперед і залишив на найближчій скрині пляшку. Він підійшов до Єрмона й, змахнувши всі аркуші на підлогу, сів перед ним. Чоловік простягнув до юнака руки й, торкнувшись обличчя, прибрав пасма за вуха. — Ти красивий. Кра-си-вий… — протягнув Деклан і впав обличчям уперед, як мертвець. Але насправді просто міцно заснув, притискаючись своєю щокою до плоскої грудної клітки Єрмона, що проглядала з-під розшнурованої сорочки.

Юнак підняв руку й тремтячими пальцями поправив руді пасма волосся Деклана:

— Ти теж красивий… мій старший.

Але минуло багато часу з того дня. І обоє вони поводилися так, ніби нічого й не було.

— Нехай Марія знайде адресу, — одного вечора після виступу, витираючи ганчіркою піт з обличчя, сказав Деклан.

Реджи погодився. Усі хлопці трупи були зайняті спектаклями, і лише Марія була вільна. Вона просто подорожувала з ними й жила своїм життям, як могла.

Реджи не гнав доньку заміж. Йому було важливо, щоб вона була щаслива — і тільки. А їй подобалося тинятися з хлопцями на возі й дивитися на небо Британії: сіре, темно-сіре, сіро-блакитне, блідо-біле, молочне, іноді пофарбоване в рожевий.

Марія розіслала з десяток листів до Шотландії, поки їй не прийшла відповідь: «Округ Хайленд, урвище Кло Мор, граф Норман ван дер Кім».

Вона посміхнулася й склала листа.

— Відправте, будь ласка, — Марія простягнула листа в поштовій реєстратурі.

Чоловік-реєстратор у сірому дешевому костюмі поправив на носі пенсне в позолоченій оправі:

— Таке не відправляємо. Є форма. — Він постукав перед собою по склу вказівним пальцем.

Марія подивилася. Кілька варіантів: офіційне, особисте, замовне.

— Особисте, — гмикнула вона.

— Ось і перепишіть за формою. Тільки папір перевели, — пробурчав він, проштовхуючи через віконце новий чистий примірник.

— І давно такі правила? — кривлячись, запитала Марія.

Лист обов’язково мав починатися зі «Дорогий…» і закінчуватися «Твій…»

— Без форми не приймемо. Пошта, знаєте, не благодійне товариство для палких зізнань, — він різко зачинив стулку. Дзвін усе ще стояв у вухах почервонілої й злої Марії.

— Добре! — вигукнула вона. — «Любий Джиме» буде глибоко здивований чудовим листом "своєї" Марії!

Задоволений реєстратор припечатав жирним сургучем, і конверт поїхав на північ.

Тепер на північ їхала й Марія в компанії своєї бродячої родини. Батькові про форму листа вона так і не змогла зізнатися. Так і мовчала, молячись, щоб Джим не запитав її при хлопцях, що там за любовне зізнання між рядками.

— Ти не захворіла? — Єрмон притиснув тильний бік долоні до її лоба.

— Ні, — Марія відвернулася, щоб не привертати увагу решти хлопців до своїх червоних щік.

Джим їй був як брат, а між родичами таких листів… не буває.