Розділ 82

Верескова пустка справді була порожньою. Ні квіточки вересу. Лише чорний земляний схил, один край якого задирався до неба, а другий спускався вниз. Десь дзюрчав струмок, який падав просто в найближче село.

— Дивись, Джиме! — заправляючи за вухо пасмо волосся, яке тріпав вітер, радісно вигукнула Шарлотта. — Улекс зацвів!

Юнак здригнувся.

Якийсь час після того, як леді ван дер Кім оголосила, що збирається залучити до свого плану втечі ще й Хіля Уілсона, вони йшли мовчки.

Джим похмуро опустив голову й роздивлявся сіру пилову кам’янисту дорогу.

Місцями було сухо, а місцями грязюка хлюпала під ногами, і при кожному кроці забризкувала чоботи слуги, прилипаючи дрібними й великими грудочками до чорної шкіри.

Вдалині під тінями голих дерев справді розстелився килим із маленьких, як медові крапельки, жовтих квіточок. Кожна з них розпустилася на колючих гілках низького куща.

— Подивимося ближче? — Шарлотті нетерпеливилося прогулятися, навіть пробігтися. Вона скинула туфлі й босими ногами помчала вперед, залишаючи позаду себе Джима й думки про майбутнє.

Юнак нахилився й узяв білу пару туфель у руки. Всередині вони ще були теплими, зберігаючи тепло її шкіри. Але довго думати про це йому не довелося. Сміх Шарлотти ставав усе тихішим, а силует — усе меншим. Йому довелося поспішити за нею.

Джим біг великими розмашистими кроками, майже перестрибуючи. І дуже швидко наздогнав Шарлотту, яка плуталася у власних довгих спідницях і реготала, іноді наступаючи на поділ і бруднячи його своїми брудними пальцями на ногах.

— Кущі тільки на перший погляд, здаються жорсткими. Якщо лягти обережно — це буде солодше за будь-яке покарання батька, — вона зупинилася й вдихнула повітря.

Ніжний, фруктовий, навіть тропічний запах. Він був густим, майже відчутним. Джим простягнув руку й упіймав крихітну жовту пелюстку, яку зірвав з куща грайливий березневий вітер. Юнак розкрив долоню й задивився — на його долоні був шматочок справжнього сонця.

— Батько каже, що улекс пахне, як кокос. Але я ніколи не куштувала цей плід, — вона повернулася до куща спиною й упала вниз, приминаючи особливо колючі гілки.

— Здається, кокос — це горіх, — Джим повторив за нею. Повернувся. Упав. І прикусив губу, щоб не заскиглити від болю. Кожна колючка вп’ялася в його поранену шкіру, вкриту синцями. На очах виступили сльози, але юнак терпів, щоб не здатися слабким перед Шарлоттою.

— Тепер ми спільники, — заявила вона, повертаючи голову й дивлячись на красивий профіль обличчя слуги. У нього була жорстка лінія підборіддя, плавний ніс, круглі очі й високий лоб, так акуратно прихований чубчиком темного прямого волосся. — Ми змовники, Джиме. І повинні дружити, — Шарлотта відвернулася й підняла руку вгору. — У мене не було друзів на урвищі.

Джим перебирав пальцями крихітні квіти під своєю долонею, поки не знайшов той, який на дотик здавався правильним: п’ять пелюсток і глибока серцевина. Він зірвав голівку квітки й лише тоді повернув голову.

Шарлотта дивилася на небо крізь розчепірені пальці. Леді ван дер Кім була в’язницею маєтку й навіть на волі боялася дозволити собі побачити свободу такою, якою вона є.

Джим простягнув руку. Шарлотта повернула голову. Тоді він вклав їй у волосся, на те саме розпатлане пасмо, жовту квітку улекса:

— Тепер у вас є друг, — гірко зітхнув юнак. — Я буду вашим другом.