Розділ 81

Шарлотта розсміялася. Вона йшла з гордо піднятою головою. Дрібні камінці сипалися з-під її ніг. Дорога поступово йшла вгору, і йти було непросто, але вона відповіла голосом без найменшої хрипоти чи втоми:

— Один бургомістр має довгий язик. Він сказав, що на початку місяця приїжджає акторська трупа зі Шотландії. Батько запитав, яка адреса відправника. Далі я не запам’ятала. Але він сказав Хілю, що буде радий привітати їх особисто у своєму маєтку. — базікала вона.

Небо було затягнуте сірою пеленою. Воно було низьким і гнітючим. Холодний вітер свистів у вухах і пробирав до кісток. Ніс Джима почервонів. Дихання збилося через довгий підйом. А Шарлотті все було за іграшки. Як справжній шотландці, їй не було холодно.

— Вам не потрібне було моє пальто? — Джим наздогнав її й порівнявся. — Тоді… у місті.

— Чому ти так вирішив? — Вона зупинилася й пальцями схопилася за манжет на рукаві юнака.

— Здається, ви не мерзнете на вітрі.

— Мене гріє моє бажання, — опустивши очі й швидко моргаючи довгими чорними віями, промовила вона, все ще не відпускаючи руку Джима. — Я хочу, щоб ти пішов зі мною.

— Я й так іду з вами, — обурився він.

— Не на пустку. За кордон, — несміливо промовила Шарлотта. — Хочу втекти разом з тобою.

— Але я не насмілюся одружитися з вами навіть за кордоном! — вигукнув Джим і забрав руку з її хватки.

— Навіщо одружуватися? — насупивши брови й стиснувши щелепи, запитала дівчина, переставши кокетувати.

— А в якому статусі ви пропонуєте жити поруч із вами? — Джим підтиснув губи. — Я збираюся повернутися до акторства, тож слугою бути не зможу.

— Поруч зі мною тобі не потрібно буде знаходитися, — лагідно промовила Шарлотта. — Тільки допомогти виїхати зі Шотландії. Хоча б з округу Хайленд.

— Це неможливо, — одразу похитав головою Джим.

— Але чому? — округливши очі, запитала вона. — Ти соромишся подорожувати зі мною?

Юнак з відчаєм прикусив нижню губу й уставився на неї. Леді Шарлотта загнала його в глухий кут. Очі Джима металися, вивчаючи кожну рисочку її обличчя: м’які щоки, пухкі рожеві губи, прямі брови й очі, повні надії.

— Я обіцяв вас оберігати.

— Кому? — тихо запитала вона, повільно похмурніючи. Кутики губ опустилися вниз, і блиск в очах згас.

— Одному… чоловікові… — видавив він із себе. — Ми уклали угоду, і за нею я зобов’язаний охороняти вас тут до власного від’їзду. Якщо ж ви вирішите втекти, то мене відправлять на шибеницю. — Перебираючи власні пальці, Джим говорив швидко й уривчасто. Але Шарлотта встигла все зрозуміти.

Вона відвернулася від слуги й схрестила руки на грудях. Підняла голову до сірого неба й не дозволила злим сльозам скотитися з куточків очей.

— Ви все вирішили за мене. Ти та той чоловік. Повелися як мій батько. Навіть гірше.

— Мені шкода, — прошепотів Джим, але вітер доніс до Шарлотти лише уривки його бурмотіння.

— Це ж Хіль, так? — важко дихаючи, так сильно, що грудна клітка високо здіймалася й низько опадала, запитала дівчина. — Він старанно намагається бути для мене корисним.

Юнак мовчав. Не міг визнати вголос.

— Тоді йому теж доведеться стати співучасником моєї втечі.