Розділ 79

Шотландія, маєток ван дер Кімів. Теперішній момент.

Шарлотта майже торкалася своїми губами підборіддя Джима.

Її губи… вони були красивими: пухкими, на вигляд м’якими, з маленькими природними складочками, вологими й рожевими. Ці губи були такими шовковистими, наче пелюстки свіжих квітів. І зовсім не схожими на ті, які нещодавно бачив Джим.

Не надто вузькі, скоріше середні. Але він так часто стискав їх у тонку лінію, що вони здавалися зовсім маленькими. У куточках шкіра розтріскувалася, сохла, іноді відпадала й злітала вниз, як старі зміїні лусочки. Він рідко посміхався, відкриваючи рот, але тоді Джим помічав, що в нього квадратна усмішка. Така щира, зовсім дитяча. Юнак хотів, щоб пан частіше посміхався. Тоді він не здавався страшним.

Губи Шарлотти також не були схожі на губи Марії. У неї вони були нерівномірні: верхня звичайна, а нижня пухка. Але обидві добре окреслені. А коли вона наносила косметику, то арка Купідона — маленька ямочка на верхній губі — ще й сяяла.

Джиму подобалися губи. Подобалося цілуватися. Але раніше це було тільки на сцені.

Насилу змусивши себе відвести погляд і подивитися на Шарлотту, він видавив:

— Молода господиня, звідки ви… знаєте..?

— У цього будинку є вуха, — вона посміхнулася й схопила Джима за руку. — Не заперечуєш?

— Заперечую, — він похитав головою.

— Правильно. Стіни тут теж підслуховують, тому йди за мною.

Цього разу Шарлотта спритно видряпалася на підвіконня й утрималася на хиткій поверхні. Гримлячи віконницями, вона якось упоралася з відкриванням вікна й нахилилася вперед, чіпляючись пальцями за тонку гілку груші.

— Обережніше, — попросив Джим, підходячи ззаду й кладучи руки їй на стегна, намагаючись підтримати.

Шарлотта зашарілася. Її кинуло в жар. Але нічого слузі не сказала. Пихкаючи, переставила ногу на найближчу міцну гілку. Край сукні задерся, оголюючи щиколотку. Джим міцно заплющив очі, а руками сильніше стиснув її стегна, відчуваючи під шарами тканини тепло її шкіри.

— Та відпусти ж мене! — зареготала вона, і щойно юнак послухався — повисла на гілці. — А тепер і сам залазь.

Наче навчена мавпочка, перебираючи пальцями, долонями й ліктями, міцно стискаючи ногами стовбур груші — Шарлотта спустилася вниз. Вона підняла сукню до стегон і почала обтрушувати голі ноги від прилиплих частинок деревної кори.

Джим відвернувся й уставився на двері своєї кімнати. Йому було так жарко. Він стискав і розтискав руки. І не міг поворухнутися. Це було дуже-дуже… занадто!

— Спускайся! — почув він мелодійний голос леді Шарлотти знизу.

— Тільки якщо ви не оголена! — хрипко відповів він і знову почув сміх.

У цю секунду Джим повністю розумів Хіля Уілсона — було важко не закохатися в красуню з грайливим характером. Але він пообіцяв бути просто стіною й охороною, а не коханцем. Придушуючи в собі всі низькі пориви, впиваючись нігтями в долоні, він нарешті прийшов до тями.

Думаючи про Шарлотту й про те, що вона знає, про Хіля і їхню таємну угоду — Джим на мить відірвався від спогадів про Нормана.

— Ви повинні бути в безпеці, панночка… — тихо пробубонів він собі під ніс. — Інакше мене розірвуть одразу два пси: ваш наречений і мій наречений… — Джим завмер і раптом його кинуло в холодний піт. — Базікаю дурниці… Ваш наречений і ваш батько…

— Що ти там бурмочеш? — не розчула Шарлотта, заливаючись сміхом, спостерігаючи, з якою обережністю кінчиком чобота Джим пробує гілку на міцність.

— Що ви краще за мене спустилися з дерева! — фиркнув він і, вчепившись пальцями, переліз із підвіконня. — Ви часто так тікали від батька? — торкнувшись ногами землі, запитав Джим.

— Кілька разів, — ухильно відповіла Шарлотта. — А потім на вересовому полі мене вкусила змія, і батькові довелося поставити ґрати на всіх вікнах. Яке щастя, що він досі не знає про це вікно. Інакше, — вона дивно подивилася на Джима, — він би не дозволив тобі тут жити.