Розділ 78

Ірландія. Два тижні тому.

У старого Муссі тремтіли губи. Біда прийшла в дім, але він простягнув руку й забрав у посильного листа. Бо якщо дізнається влада, що в дешевенькому вар’єте торгують людьми — одразу на шибеницю відправлять.

— Щойно півні закричать — одразу їм віддам. Нехай самі розбираються, — сказав він своїй переляканій дружині, яка до побіління пальців трималася за рукав його куртки.

— І прожени їх відразу ж, — прошепотіла вона.

Реджи відпустив Алістера. А сам сидів до ранку, підперши голову руками, і чекав. Лише перші крики птахів відлунали — у двері постукали. Звук був глухий, але наполегливий. Старий Муссі був наполегливий.

Потираючи очі й позіхаючи, вдаючи сонного, Реджи відчинив двері:

— Доброго ранку, пане. — Сам він змінив штани на чисті й надів свіжу сорочку. Виглядав достойно, старанно приховуючи занепокоєння за зовнішнім виглядом.

— Вночі принесли, — Муссі тицьнув йому в руки листа. — Як закінчите — забирайтеся зі своїми обірванцями. — Проскрипів він і постукав кулаком по дверному одвірку. — Більше не приїжджайте. Мені горя на голову не треба.

Реджи нахмурився, але кивнув йому. Зачинив двері й, притулившись спиною до потрісканої деревини, одразу зламав сургуч.

Лист був коротким. Містер Норман ван дер Кім пропонував угоду — викупити на довгостроковий контракт актора, який грав Кармен.

З цим папірцем він прийшов до старших учасників трупи: Деклана, Алістера, Хоупа. Молодших залишили спати.

— Пропонують викупити Джима, — Реджи кинув папір на скриню, яка стояла посередині кімнати, де ночували актори.

— Ми не будемо, — одразу заперечив Хоуп.

— Але це просто робота слуги, — Деклан узяв папір і подивився на пропозицію містера ван дер Кіма. — Хоча термін не вказаний.

Алістер простягнув руки й вихопив тонкий аркуш, що шурхотів під сухою шкірою пальців.

— Не мни, — буркнув Деклан.

Алістер кілька хвилин вивчав написане, нюхав папір і навіть чомусь струснув ним, а потім повернув Реджи:

— Це надто загальна пропозиція. Ніякої конкретики.

— Ми не можемо втратити цінного актора! — знову обурився Хоуп, схрестивши руки на грудях. — Джим грає всі ключові ролі!

— Я не збираюся його продавати, — з неохотою сказав Реджи. Він перевів погляд на Деклана.

Чоловік із круглим обличчям і, на перший погляд, м’якими рисами. Але насправді весь він був гострий і колючий, а погляд мав важкий, недружній.

— Я не пропоную тобі його продати, Реджи, — протягнув він. — Розстав шахи інакше.

— Ні! — одночасно гаркнули Алістер і Хоуп.

— А якщо з ним щось станеться? — нахмурюючись, запитав Алістер і схопив Реджи, що стояв поруч, за кінчики пальців правої руки. — Ми ж не зможемо приїхати раніше, ніж через місяць. Реджи, подумай.

— Ми його підстрахуємо, — раптом запропонував Деклан.

— Як? — зітхнув Хоуп, схрестивши руки на грудях.

— Дамо повірити, що ми його по-справжньому продаємо. Нехай бореться з усіх сил, поки ми не прибудемо на допомогу.

— А якщо він помилиться? — втрачаючи впевненість у голосі й поставі, запитав Реджи.

— Я вб’ю того сноба, — жорстко відповів Деклан.

Алістер сперся спиною на холодну кам’яну стіну й важко зітхнув:

— Якщо хочете дати йому новий початок, то дайте йому віру в краще.

— Реджи, не дурій, — Хоуп вказав на Деклана. — Йому-то легко говорити. Він сам терпів свою зламану кістку роками. Чужий біль уже не такий сильний, як свій. Але Джим тобі як син.

— Я скажу йому перед від’їздом, що ми приїдемо за ним, — наважився Реджи. — Врешті-решт, це може й не знадобитися, якщо сноб виявиться скупий.

Але вже через кілька годин перед директором Кімом лежало сорок фунтів:

— Я не даю вам багато часу на роздуми. Ви зможете годувати своїх бродяг пів року. — Норман відкинувся на спинку стільця. — Хіба погана угода?