Розділ 76

Джим тікав від Нормана. Пан призначив йому ще одну зустріч у кабінеті ввечері:

— Ти добре читаєш. Я збираюся почати роботу над п’єсою — твій голос супроводжуватиме кожну репліку, яку я напишу.

Юнак погодився, але щойно містер ван дер Кім наказав йому покинути кімнату — слуга підхопився з крісла й утік, відкинувши волосся з обличчя й дозволяючи йому розвіватися.

Шарлотта почула кроки. Вона вискочила зі своєї кімнати й кинулася слідом за Джимом.

Батько чомусь наказав їй їсти в кімнаті, і за сніданком їй не вдалося побачитися зі слугою.

Юнак мчав, наче рятуючись від тисячі ножів, що летіли йому в спину.

Шарлотта підхопила спідниці й кинулася за ним. Перед самою сходами встигла схопити Джима за руку. Той сіпнувся, наче обпечений полум’ям.

— Леді… Шарлотто… — видихнув він і затремтів, як наляканий кролик. Його очі металися з боку в бік і зупинилися десь на стелі позаду маківки дівчини. — Навіщо підкрадаєтеся? — Він вирвав руку з її хватки й потер зап’ястя.

Шарлотта насупилася: звела брови до перенісся й надула губи:

— Невже ти сьогодні не радий мене бачити, Джиме?

— Як можу, молода господиня… — Слабка спроба виправдатися не переконала дівчину.

— Ти винен мені прогулянку, — знову тягнучись до Джима, сказала вона. — Батько не завантажив тебе ніякою роботою?

— До вечора я вільний, — з судомним зітханням відповів він.

— Тоді ходімо зі мною. На вікні у твоїй кімнаті немає ґрат. Так дивно, що батько досі про це не знає. Інакше нові були б міцніші за попередні, — почала базікати вона, йдучи рука в руку з Джимом.

У його спальні панував безлад. Постіль була зім’ята так, як він її залишив, коли біг на сніданок. Речі були розкидані — юнак хаотично шукав нову сорочку серед тих, що подарував йому містер ван дер Кім.

Вчора, поки вони гостювали в місті, пан зробив деякі покупки. Джим не знав про це до пізнього вечора, поки старий Томас не прийшов із цілим оберемком речей. Нарядні, прості, вишукані й дорогі — хазяїн не поскупився, щоб приодягнуть свого слугу. Серед іншого було й два плаття: одне у східному стилі — вузьке, яскраве, барвисте, розшите золотими й срібними нитками, з широким поясом на талії й довгими рукавами; а друге — модне європейське, але великого розміру.

Хоч панові було неприємно бачити чоловіка в жіночому, він поставився з розумінням до професії Джима. Юнака це так потішило, що він зовсім утратив обережність. І містер ван дер Кім одразу задав сильний удар.

На світлі блідого сонця, яке пофарбувало сіру кімнату слабкими жовтими плямами, Шарлотта змогла добре розгледіти слугу. У того на шиї проступили синці.

У неї затремтіли вії, і вона простягнула тремтячу руку до Джима:

— Він тебе… вдарив?

Юнак стиснув губи й м’яко торкнувся пальців Шарлотти, не дозволяючи їй доторкнутися до шкіри на горлі:

— Це важко назвати ударом, — Джим опустив її руку вниз, усе ще тримаючи долоню дівчини. — Скоріше урок.

— Тому ти хочеш «розучитися»? — прошепотіла вона, піднімаючись навшпиньки. — Я ж навіть не знала, що причина втечі в цьому. — Майже торкаючись губами його підборіддя, ледь чутно пролепетала вона.

Обличчя Джима зблідло:

— Звідки ви знаєте про… — Його голос упав і охрип. — Втечу?