Розділ 75

Норман прогнав Джима. І юнак з радістю вискочив звідти, наче з кімнати повної полум'я.

Руки містера ван дер Кіма були наче зі сталі. На вигляд — акуратна долоня з тонким зап’ястям і довгими пальцями, а дотик — звірячий. Хватка не гірша, ніж у лева.

Одного разу, мандруючи з акторами містера Реджи Кіма, вони прибули до одного з великих портових міст.

Там було стільки всього, що очі розбігалися. Товари на будь-який смак і колір: важкі металеві — чорні й грубі; легкі, летючі — барвисті й вишукані.

Такої розкішної пропозиції купити щось Джим раніше ніколи не бачив.

Шатри розкинулися від трапів кораблів до центральної площі й супроводжували їх усю дорогу під шум, гамір і улюлюкання. Саме тоді Джим уперше побачив лева.

Екзотична тварина сиділа в тісній клітці. У неї були обдерті боки. Ранена, кровоточива шкіра звисала клаптями на ребрах. Грива давно збилася й перетворилася на сірувате кубло. Ті, хто тримав його як інструмент заробітку, — самі його боялися. Тому били важкими батогами.

Але в той момент клітка стояла на вулиці, і лева годували, кидаючи величезні шматки сирого м’яса, з якого все ще капала сукровиця, покриваючи масивні пазуристі лапи червоними плямами.

Він стиснув щелепи й з озвірінням почав рвати зубами їжу.

Тоді Джим дуже злякався. Хоча йому було шкода лева.

— Життя не до всіх прихильне, — помітивши його очі, вологі від сліз, сказав директор Кім, погладивши юнака по голові. — Помолімося, щоб у наступному житті йому пощастило переродитися людиною.

— Помолімося, пане, — тісно притискаючись до Реджи, пробелькотів Джим.

Вони їхали на відкритій повозці. А Джим сидів саме з того боку, де була клітка, від чого його кинуло в холодний піт. Коли вони порівнялися зі левом, на мить їхні погляди зустрілися. Той навіть перестав рвати зубами м’ясо. Розкрив пащу — і шматок випав на дно клітки.

— Я обов’язково врятую вас у наступному житті! — встиг сказати він, перш ніж хлопці з трупи вибухнули сміхом.

— Добра в тебе душа, Джиме, — Деклан потріпав його по волоссю на маківці.

Тоді юнак навіть не підозрював, що саме Деклан Шугерман ударить його, щоб привести до тями. У день, коли Джим поїхав з містером ван дер Кімом, саме він наполягав, що юнакові доведеться вирушити.

Джим біг коридорами похмурого маєтку, який лише розносив луну по стінах. Він притискав руки до серця й лише сподівався, що все, що зробили його улюблені друзі, було лише фарсом. І його справді… заберуть.

— Куди поспішаєш? — Його раптом схопили за руку.