Розділ 73

Джим поспішав на сніданок, на ходу поправляючи сорочку й штани. Він знову проспав, не вмився й не причесав волосся. Пальцями якось розбираючи пасма, юнак швидко йшов, зриваючись на біг.

У їдальню він улетів і одразу завмер.

Його ніхто не чекав.

На столі стояла лише одна порція охололого супу й кілька парових булочок. Останньому Джим щиро зрадів. Хай вони вже й були холодними — це був хліб, якого він давно не їв.

Не розуміючи, чому ван дер Кіми не прийшли на сніданок, він сів і насамперед схопив булочку. Вона була гладкою й холодною — її поставили на стіл надто давно. Але Джим з апетитом відкусив і замуркотів від задоволення: м’якушка ще зберігала тепло. Він уп’явся зубами й заплющив очі. Вперше в цьому домі в його шлунок потрапило щось справді смачне.

Після швидкого сніданку Джим збирався розшукати Шарлотту. Він зібрав тарілки, щоб віднести їх на кухню, але у дверях зіткнувся з Томасом:

— Тебе чекає пан у кабінеті. — Старий простягнув руки, щоб забрати посуд. Але Джим лише міцніше вхопився.

— Навіщо? — примруживши очі, запитав юнак.

— Слугам не належить знати думки хазяїна, — Томас потягнув посуд на себе.

— Я не знаю, де кабінет, — Джим тягнув назад.

— Я покажу, — Томас доклав зусилля. А молодий слуга послабив хватку. Посуд вислизнув із пальців юнака й опинився в руках старого. — Іди за мною.

Вони недовго йшли заплутаними коридорами й опинилися перед сходами. Джим уперше бачив вхід на другий поверх. Сходинки були висічені з каменю, а поручні — з міцного старого дерева. По фарбі місцями пішли довгасті тріщини. Але все ще виглядало надійним.

— Туди. Другі двері праворуч, — кивком вказав Томас.

— Дякую. — Джим витер спітнілі руки об штани й зробив нерішучий крок уперед. Серце швидко калатало.

Намагаючись іти так тихо, щоб навіть шкіряні чоботи не скрипнули, він піднявся нагору. Одразу побачив двері й постукав.

— Увійдіть.

Почувши дозвіл, виконав наказ і зачинив за собою двері.

Кабінет Нормана був простим: стіл, стілець, два крісла, килим, камін. Позаду столу — книжкова шафа, переповнена документами. Вікна не було взагалі.

— Сідай, — Норман не відривав очей від порожнього аркуша паперу, що лежав перед ним. Але боковим зором бачив, що це Джим. — Ти знову не вмивався.

— Не встиг, пане, пробачте, — одразу смиренно пробурмотів він.

Містер ван дер Кім стиснув губи. Він недовго зберігав мовчання. Відкрив верхню шухляду столу, пошукав і дістав ножа для конвертів.

— Тобі прийшов лист. — Поклавши ніж на стіл, сказав Норман і підштовхнув інструмент. Той зі скрипом проїхався по поверхні й зупинився на краю, вістрям до Джима. — Відправник «Твоя Марія», — процідив він і підняв голову, впиваючись поглядом у юнака. — Хто ж така, — схилив голову до плеча й навіть не намагаючись приховати отруту в голосі, запитав, — твоя Марія?