Розділ 70

Хіль здригнувся й повернув голову.

Круглі карі очі. Джим стояв надто близько. Дихав йому у вухо. І з цікавістю поглядав на почервоніле обличчя містера Уілсона.

— Кого? — знову пошепки запитав він. — Мене? Я сам піду.

Хіль раптом розвернувся до нього й схопився за комір темного пальта:

— Ви подбаєте про леді Шарлотту, поки не підете. Покляніться мені! — Він струснув Джима.

Кілька годин тому, до обіду в домі Уілсонів.

Хіль нахмурився:

— Що означає «розучуватися»? — Вдивляючись в очі Джима, запитав він. Він шукав відповіді в карих диких очах, але не бачив за стіною вогню нічого, за що міг би вхопитися.

— Я актор… за покликанням. — Зітхнув Джим. — І ніколи не хотів бути слугою.

— Але ви маєте особливий статус у пана.

Юнак зморщив носа, і його верхня губа з одного боку піднялася, оголюючи ряд білих зубів:

— Це й для мене загадка. — Протягнув він.

Хіль примружився:

— Тож ви хочете втекти! — Раптом осяяло його.

— Тсс! — Джим кинувся до нього й притиснув руки до рота містера Уілсона. — Ви не можете таке говорити вголос! Не можете! — зашепотів юнак. — Я ще… не визначився.

Хіль схопив його за рукави білої сорочки й відкинув від обличчя:

— Я не видам ваш секрет, якщо ви пообіцяєте мені дещо на заміну. — Він хитро усміхнувся. — Поклянетеся й поставите підпис на паперах.

Джим засумнівався:

— Як я можу бути впевненим, що ви не порушите свого слова й не допишете після мого від’їзду те, що захочете на тих паперах?

Ще в Ірландії, після того як Джим приєднався до трупи містера Реджинальда Кіма, його почали навчати разом із донькою господаря — Марією.

Вони були ровесниками й обоє зовсім нічого не тямили у дорослому світі.

— Дівчат зазвичай не навчають, — до їхньої кімнати увійшов Єрмон Пак.

Він був усього на рік старший за них. Мав біляве хвилясте волосся, яке на потилиці стягував у рідкий хвостик.

Зазвичай таку зачіску носили на кораблях. Під час довгих рейсів не було часу підстригтися. Але Єрмон носив таку довжину за власним бажанням.

— Але ми всі повинні вміти вести справи. Життя таке непросте й скороминуще, — балакав він, даючи їм папір і олівці. — Я буду вчити вас математики.

Він строго постукав указкою по столу й зажадав тиші:

— Сьогодні ми будемо вчитися рахувати гроші. Одна хлібна булочка коштує чотири пенси. Дві хлібні булочки коштують вісім пенсів. Джиме, — Єрмон стукнув кінчиком указки по столу юнака. Той одразу перестав розглядати профіль привабливої Марії.

Вона розпустила довге чорне волосся й повільно перебирала пасма руками.

— Якщо ти хочеш заробити, то скільки коштуватимуть дві булочки?

— Вісім пенсів..? — Не надто уважно слухаючи його, перепитав він.

— Тоді ти підеш у нуль! — Обурився Єрмон.

Марія захихотіла, прикриваючи рот рукою. Такі уроки вона вже чула:

— Як мінімум десять пенсів, Джиме! — Вона повернулася й усміхнулася, зовсім як містер Реджи. Юнацький жар погас у тілі Джима. Пана він дуже поважав. — Якщо хочеш смаженого поросяти, то треба продавати булочки за десять. — Підморгнула вона.

І за цю пораду він став дуже поважати й Марію.

Коли Хіль запропонував угоду — Джиму сподобалося. Але язик онімів. Пан Реджинальд Кім зробив необачну помилку, коли продав його містеру Норману ван дер Кіму.

І Джим не хотів ризикувати. Він з підозрою поставився до пропозиції Хіля.

— Богом клянуся.

— Бог мене від ваших дій не захистить. — Уперто відповів йому юнак.

Тоді Хіль цокнув язиком:

— Поставлю печатку бургомістра. Уже увольте, свідків не запрошую. Якщо секрет знають троє — то секрет знають усі.

Джим простягнув йому руку, збираючись потиснути, але додав:

— І сургучем запечатайте.

Старий слід неможливо було повністю приховати з паперу. І навіть якщо перекрити новою печаткою — буде видно, що хтось уже ламав попередню.

Хіль хмикнув, але руку простягнув у відповідь:

— Іде.