Розділ 69

Підхопивши спідниці, зганьблена господиня вилетіла зі їдальні. Обід закінчився з приходом містера ван дер Кіма. Він з’їв трохи пісного м’яса й овочів і наказав, щоб карету подали просто до входу.

— Пане! — Слідом за ним, до виходу, поспішив Хіль. — Я б хотів вас супроводжувати до маєтку.

На ходу Норман викарбував:

— Немає жодної потреби.

— Для безпечної дороги…

— Для цього в мене є слуги.

— Щоб зручно доставити речі леді Шарлотти… — пробурмотів молодий Уілсон і наткнувся на спину Нормана.

Хіль ішов, опустивши голову, і навіть не помітив, що граф зупинився.

— Пробачте! — одразу почав перепрошувати він.

— Збираєшся доглядати за Шарлоттою? Я дозволяю. Але тобі немає потреби відвідувати маєток. Ведіть листування. І чекай нашого візиту на початку наступного місяця. — Норман повільно обернувся. Його начищені чоботи скрипнули.

Він стукнув тростиною, але удар вийшов глухим — килим у коридорі був новий і щільний. Ворсинки поглинули звук.

— Я хочу, щоб вона була в безпеці. — Насупивши брови з ноткою роздратування, відповів Хіль, підвищивши тон.

Його гарячий норов, такий притаманний молодим юнакам, виривався назовні.

Норман скривив губи:

— Ти збираєшся захистити її від мене? — Він майже розсміявся. — І для цього хочеш покинути посаду бургомістра, залишити своє поле й рештки сімейної репутації на вашу нещасну матір, яка сходить з розуму від невгамовної пристрасті? Звільни, містере Уілсоне. Ти будеш звільнений у квітні, якщо зробиш хоч крок із цього дому, поки я не повернуся на урвище. — Чоловік стиснув щелепи й довго вдивлявся в блакитні очі Хіля.

Буря гніву стала попелом, яким юнак хотів посипати собі голову, але нічого не міг вдіяти. Без грошей і статусу йому про Шарлотту навіть мріяти не варто.

— Ось і чудово. — Норман простягнув руку й поплескав його по плечу.

Край пальто й сорочки злегка зсунувся. Краєм ока Хіль побачив два невеликі темні плями трохи вище зап’ястя містера ван дер Кіма.

— Будь розумником, — він раптом поплескав юнака по щоці. Це був майже батьківський жест. Але щось жорстке, навіть знущальне було в доторку Нормана. — Можеш залишити те огидне плаття собі. Для натхнення. — Він криво посміхнувся, поправив свій одяг і розвернувся на підборах.

Три кроки: здорова нога, тростина, хвора.

Раніше Хіль не помічав, як звучить ця хода. Тепер вона змушувала його серце стискатися від страху.

— Я все одно заберу її, — тихо, але з натиском пробурмотів він. — Навіть якщо доведеться викрасти.

— Кого? — Пекучим шепотом пролунало над його вухом.