Розділ 65

Хіль, стиснувши кулаки, йшов коридором. Він карбував кроки, як його вчили в армії. Жорстко, ритмічно й з гнівом у душі. Навіть крізь коридорні килими було чутно тупіт його ніг.

Він не встиг повідомити містеру ван дер Кіму про своє рішення їхати з ними на урвище, бо той із люттю дивився на свого протеже й зробив ще кілька безсердечних зауважень.

Хіль не збирався напрошуватися під гарячу руку, адже й сам палав. А відкритий конфлікт між управлінцями завжди викликав хвилювання народу.

Тому він мовчки йшов, ведучи за собою Джима.

Цей юнак поводився набагато тихіше. Його крок був схожий на доторк котячої лапки — вкрадливий і м’який. Джим не розмахував руками й не намагався довести Хілю, що має більшу владу. Хоча саме так розумів його становище містер Уілсон.

— Як давно ви служите містеру ван дер Кіму? — Різко зупинившись, запитав Хіль, роблячи крутий розворот на підборах.

Його грудна клітка важко здіймалася, а білки очей налилися кров’ю.

— Близько тижня. — Відступаючи, відповів Джим.

— І вже користуєтеся таким успіхом! — Вигукнув він. — Яку гімназію ви закінчували? Або хто ваш учитель?

— Я маю всього кілька класів освіти. Умію читати й писати. Тільки це. — Покірно відповів він, складаючи руки перед собою. — Містера ван дер Кіма привабила моя сценічна гра. — Пояснив юнак, бачачи, як на обличчя бургомістра набігла тінь. Його брови опустилися вниз — насупився, очі примружив.

Джим стиснув кулаки й почав нігтями дряпати свої долоні. Витягнувся як струна. Як учень, що чекає вердикту вчителя.

— Тоді чому він називає вас «протеже»? Невже ви так рано здобули його поблажливість?! — Скипів Хіль.

— Кого хто називає так? — Джим подав підборіддя вперед. Він зовсім не розумів, що каже цей чоловік.

— Містер ван дер Кім повідомив мені, що ви його протеже. — Пророкотав Хіль, стискаючи кулаки й наступаючи на Джима.

— Ймовірно, він був п’яний! — У відповідь, рявкнув юнак і теж зробив крок уперед.

Кілька митей вони мірялися поглядами: карі й блакитні. Зрештою Хіль відвів очі. Уже було щось дике й тваринне в погляді цього Кукі. Справжній невгамовний вогонь, що може спалити все дотла.

— Які у вас наміри щодо леді Шарлотти? — Уже тихіше запитав Хіль, відступаючи.

— Які можуть бути…?

— Стати нареченим, коханцем, батьком її дітей! — Знову спалахнув містер Уілсон, загинаючи пальці й перелічуючи те, що розглядав для себе.

— Гадаю… що ні. — Розгубився Джим. — Таких намірів немає. Я збираюся невдовзі взагалі покинути маєток.

— Поїдете вчитися?

— Скоріше… розучуватися… — Видихнув Джим.

***

Щойно карета з Джимом, Шарлоттою й цим… Уілсоном-молодшим сховалася за поворотом, Норман пішов у шатер, який привернув його погляд.

Там заклинач з арабських країв грав на дудочці. Змієва голова то підіймалася над краями, то зникала десь на дні глибокого капелюха.

— هل تبيعُ الثعابين؟  
“Ви продаєте змій?”

Заклинач перестав грати. Дудочка залишилася на краєчку його губ, звисаючи вниз як люлька. Він зміряв Нормана поглядом. Зверху вниз.

Містер ван дер Кім стиснув щелепи, і вилиці проступили. Він ненавидів, коли його оцінювали.

— Навіщо знатному панові змія? — Ламаною англійською запитав старик.

— Ліки роблю. Я лікар. — Безпристрасним тоном відповів торговцю.

— Тільки дрібні. Отрути мало.

— Виростуть. Покажи. — Наказав він.

Усе ж Норман втратив одну зі своїх «лікарських душ». Тепер йому була потрібна заміна.

Звичайних змій міг наловити й Томас у вересковій пустоші, але містер ван дер Кім полював за особливими.

— Тільки дві. — Старик виплюнув дудочку. Та впала Норману під ноги. На ній залишилися жовтуваті сліди. Старик і сам був любителем отрути. Мішав тютюн з опіумом.

Він сховався за важкими фіолетовими завісами й перебував там тривалий час, нишпорячи по клітках з диковинними істотами.

Нудьгуючим поглядом Норман оглянув усе, що бачив на вітринах шатра. І нічого його не привабило, окрім білої змії з перлинною шкірою.

Одну таку, тільки набагато старшу, він тримав у себе вдома. Ця особина й справді була дрібною й молодою.

Містер ван дер Кім простягнув руку. І змія ковзнула вгору по гладкій шкірі чорних рукавичок.

— ن لُدِغْتَ يا سيّدي، فذنبُكَ على جَنْبِكَ.  
— نْ لَدَغَتْنِي، سَأشْتَرِيهَا.* — Кутик його губ попвз вгору. 

___________

* *  
— Якщо вкусить, благородний пане, сам винен будеш.  
— Якщо вкусить, я куплю її.