Розділ 64

Вистава виявилася примітивною. Актори надто очевидно мерзли у своїх тонких костюмах під сірим березневим небом, яке тиснуло на голову.

Джим теж мерз. Але в нього зуби не цокотіли.

Він мучився від нудьги, краєм ока поглядав на Нормана й на Шарлотту. Вони сиділи як дві кам’яні статуї: не шелеснувшись.

Перш ніж дозволити слузі сісти в такій близькості від себе, Норман дав деякі рекомендації щодо етикету.

***

— Аристократи поводяться стримано. Не рухаються, мало говорять, не чухаються й не плюються. Також, — він зробив крок уперед до Джима.

Вони стояли в передпокої, просто біля вхідних дверей. Їх міг побачити хто завгодно, але містера ван дер Кіма це не збентежило — він простягнув руку до юнака й поправив кілька пасм волосся.

Повітря між ними стало густим. Норман простягнув руку в рукавичці й поправив кілька пасм у Джима на скроні. Шкіра рукавички була холодною. Від неї майже не пахло звичним лікарським запахом — лише дорогою шкірою й чимось металевим.

Джим заплющив очі. Серце закалатало так, ніби хотіло вирватися назовні. На мить йому здалося, що зараз буде удар. Але удару не було. Було лише це — чужі пальці в його волоссі.

Жест, який міг належати батькові.

Жест, який міг належати коханцеві.

Жест, який не мав належати людині, якій ти просто служиш.

— Також ми завжди тримаємо наші обличчя й не дозволяємо чомусь іти неідеально. Як учора. — Норман фиркнув, згадуючи інцидент.

— А як же бургомістр? — Лише коли чоловік стукнув тростиною і Джим зрозумів, що той зробив крок назад, він повільно розплющив очі й подивився на господаря круглими оленячими очима.

— Бургомістр — усього лише виконавець. Чиновник. Не аристократ. — Коротко сказав Норман. — Але я хочу, щоб ти тримався в моєму колі достойно. Як личить людині вищого суспільства.

— Я не такий, — знизав плечима Джим.

— Тоді станеш. — Сухо відповів він. — Я збираюся навчити тебе управління маєтком. Томас усе одно не проживе два життя.

***
Увесь виступ трупи, поки городяни раділи й улюлюкали — це все одно було краще за звичну п’яну бійку в п’ятницю ввечері, — Джим розмірковував над словами Нормана.

Пан вирішив не писати п’єсу? Чи покласти на нього додаткові обов’язки, про які юнак раніше навіть не знав?

Коли шоу закінчилося, Норман, спираючись на тростину, встав першим.

Міські гуляння завжди супроводжувалися ярмарками. І ще до початку спектаклю він запримітив один цікавий шатер.

— Містере Уілсоне, довіряю вам найцінніше, що в мене є.

Його оксамитовий сильний голос громом рознісся площею. Вітер підхопив слова й розвіяв їх над людьми. Багато зівак обернулися й з цікавістю втупилися в графську родину.

— Супроводжуйте до свого маєтку леді ван дер Кім і містера Кукі. Також, звеліть моєму слузі запрягти карету. Після обіду ми вирушимо додому.

— Пане, — Джим раптом схопив Нормана за руку. Він міцно вчепився закоцюблими від холоду пальцями за худий лікоть, захований під товстим кашеміровим пальтом. Юнак і сам не розумів свого пориву, але гаряче промовив. — Хіба ви можете залишатися тут сам, без супроводу?

Норман повільно опустив очі й із презирством подивився на жест Джима:

— Відпусти, — процідив він.

Джим розтиснув пальці й миттєво сховав руки за спину. Його серце калатало як шалене. У голові панував переполох. Він і сам себе не розумів. Раніше людяність, доброта й служіння було тим, що заохочували люди, які приходили в його життя. Містер Реджинальд завжди виступав за те, щоб його співробітники були щедрими й щирими. Але тут, у світі вищого суспільства, були інші закони моралі.

Норман підняв злий погляд і втупився в Хіля:

— І подаруйте містеру Кукі кілька книг з етикету. Ми обов’язково вам їх повернемо до наступного приїзду.