Розділ 63

Норман з нетерпінням чекав на виставу. Невелику дерев’яну сцену встановили просто посеред головної площі міста. Накрапав дощ, небо було сіре. Але Норман сяяв.

Хоча його обличчя залишалося відстороненим, Джим бачив у ньому якусь безтурботність.

Вночі вони обоє не спали. Їм було зовсім не до сну. То Джим дивився на обличчя господаря, який дрімав, а потім провалювався в стан між реальним і потойбічним світом. То Норман одразу розплющував очі, коли чув, що дихання юнака стало рівним.

Вони були стомлені. Але якщо слуга почувався знесиленим, то пан був як ніколи бадьорий.

— Тобі цікаво побачити, як грають інші актори? — Вони сиділи у вітальні своїх спільних покоїв у кріслах за низеньким столиком і пили ранковий чай.

— Я вже бачив гру інших акторів, коли вчився майстерності, — намагаючись приховати відчайдушні позіхи, відповів Джим, хапаючись за порцелянову чашку із золотим візерунком і намагаючись чимось зайняти руки. — Але завжди цікаво сходити на виставу.

— Думаю, це буде чудово. — Норман зробив ковток чаю й пильно подивився на Джима. Юнак без жодного сорому позіхав над чашкою. Його заспаний і розпатланий вигляд веселив господаря.

Це був уже не перший раз, коли Джим з’являвся до столу не вмитий, не поголений і навіть не переодягнений у пристойний одяг. Але якщо першого разу це змусило Нормана розгніватися, то тепер йому це навіть подобалося.

У будь-якому разі, містер ван дер Кім знаходив причину в тому, що такий вигляд минулого разу могли побачити інші слуги чи Шарлотта, адже юнак вийшов у коридор — це було непристойно. Але зараз, коли вони проводили час наодинці, у закритих обставинах, він з усіх сил стримував усмішку на обличчі.

Сьогодні Норман дозволив собі усміхатися серцем. А от своє обличчя він завжди хотів тримати в рамках дозволеної пристойності.

Лавки на вулиці були холодними й вологими. Хіль, помітивши це, одразу організував слуг. Принесли покривала й застелили місця для знатних гостей.

Джим сидів праворуч від містера ван дер Кіма, Шарлотта — ліворуч. А бургомістр — позаду них, на окремій лавці.

Норман сперся руками на свою тростину й, злегка обернувшись, кинув Хілю через плече:

— У кімнаті мого слуги виявили змію. Довелося вбити, але все ж передайте слугам, що ваш дім не тримають у чистоті.

Шарлотта раптом згадала, як Хіль змахував пил із покривала в тій кімнаті, куди привів її перед виходом. У нього були красиві руки: тонке зап’ястя, мужня долоня з ледь помітними венами й довгі пальці. А пил від його рухів злетів у повітря й танцював у сірому денному світлі.

— У домі справді брудно. — Як привид, вторила вона Норману.

— А я цього не помітив, — раптом бовкнув Джим. І зловив на собі два надто схожі погляди.

Батько й донька, вони не змовлялися, але були дзеркалами одне одного. І юнак це бачив.

— Ой, вибачте. — Швидко студився він.

Норман раптом опустив одну руку, перестав триматися за тростину й поплескав Джима по плечу:

— Насолоджуйся виставою. Якщо мені сподобається, я захочу, щоб ти зіграв її для мене, коли повернемося додому.

Хіль здригнувся. По його серцю ніби полоснули ножем. Це жахливе слово «додому»…

Якщо містер ван дер Кім хоче забрати Шарлотту назад, на урвище — він поїде з ними.