Розділ 61

Джим підскочив із крісла, але зупинився й у нерішучості завмер, втупившись у потилицю Нормана. Він чомусь не хотів залишати господаря на самоті. З якоїсь причини містер ван дер Кім здавався йому розбитим. Його пальці, якими він зазвичай міцно стискав срібний навершник своєї тростини, зараз тремтіли. Чи то йому дошкуляв фізичний біль, чи то уява Джима розігралася. Але все ж, не чекаючи, поки до нього звернуться, він пішов у свою кімнату.

Відчинив двері. Зробив крок уперед. І закричав на всю горлянку.

— Джим! — Норман різко обернувся й, важко спираючись на тростину, швидко пішов до кімнати. — Джим!

— Пане! — Слуга повернув своє обличчя: воно стало білим і перекривленим. — Пане… — простогнав він, ховаючись за Норманом, на мить утративши здоровий глузд. — Що це?! — пробелькотів він, вказуючи тремтячим пальцем на ліжко.

Посеред ложа згорнулася невелика коричнево-жовта змія. Та сама, яку Норман узяв із собою в місто. Хоча вони збиралися провести тут усього два дні — він боявся, що не витримає без отрути стільки часу. Борючись із сумнівами, все ж сховав у медичній валізці один невеликий екземпляр. І згадав про це тільки зараз, а не в той момент, коли попросив Джима принести Шарлотті ліки.

У цей миг він відчув, як сивіє.

Якби змія вкусила Джима — той би помер за лічені години.

— Вона тебе не кусала? — Обличчя Нормана стало мертвотно-сірим. — Руки. Ноги. Перевір негайно. — У його голосі з’явилися сталеві нотки.

— Н-ні… — затремтів юнак.

Норман міцно стиснув щелепи. Так сильно, що вилиці виступили. Йому було шкода позбуватися свого «ліку», але й розкривати свої таємниці перед Джимом він не збирався.

Тоді він зробив три повільні кроки: здорова нога, тростина, хвора. Зняв срібний навершник. Гострий ніж на мить блиснув у повітрі, і змія була вбита.

Норман обернувся до тремтячого Джима, який спітнів від жаху так, що волосся прилипло до лоба. Сам же містер ван дер Кім узяв себе в руки й запитав уже спокійно:

— Ти ніколи не бачив змій?

— Бачив, — юнак притиснувся спиною до холодної кам’яної стіни, намагаючись остудити розпашіле тіло. — І ненавиджу їх. Дуже боюся.

— Погано. У маєтку багато змій.

Джим закотив очі й зіслизнув униз.

Норман підійшов, важко дихаючи, і підставив здорову ногу, щоб голова Джима не вдарилася об підлогу. Коли юнак почав приходити до тями, він кілька разів несильно вдарив його по щоці тростиною. Він був злий на себе й сповнений страху, що його Джим міг померти через його власну провину. До того ж посилився біль у коліні через погоду.

— Тобі все одно доведеться з ними познайомитися. Рано чи пізно ти мусиш будеш приносити їх до мене… — Поки Джим не повернувся до свідомості, пробурмотів Норман. А потім підвищив голос, кличучи юнака на ім’я.

Слуга здригнувся й розплющив очі:

— Я не буду тут спати, пане… — Ледве ворочаючи язиком, першим ділом сказав Джим.

— Тоді будеш спати поруч зі мною. — Норман злегка усміхнувся кутиком рота, але очі залишилися крижаними.