Розділ 59

Хіль вийшов із кімнати, в якій зупинився містер ван дер Кім, абсолютно спустошений. Його вигнали одразу ж, після того, як Норман закінчив завдавати ударів. Усього вісім.

Він бив точно. З люттю. І з вогнем безумства в очах. Хоча обличчя його було холодним, рухи видавали бурхливий гнів.

Хіль не знав, що Норман здатен на таке! У домі Уілсонів нікого й ніколи не били. Ні чоловіків, ні жінок не піддавали насильству. І ця вистава, яку граф влаштував для них двох: свого протеже, імені якого Хіль так і не дізнався, та його особисто — була напрочуд жахливою.

Хіль підготував вечерю: усі страви, які мав їсти містер ван дер Кім. Пісні, м’які, майже без солі. Мало м’яса. Багато цілющих трав. І аромати стояли такі спокусливі, що він зовсім похнюпився, коли Норман звелів скасувати приймання їжі й прийти до нього в кімнату.

Його протеже вже змінив сорочку. І кров більше не текла з носа. Він зіщулився в кріслі й майже не дивився на це. Лише здригався при кожному шпаркому замаху стека.

Коли Норман ударив по долонях вдруге — Шарлотта схлипнула. На третій — закричала. На п’ятий уже не могла зупинити ридання й до болю закушувала губу.

На це неможливо було дивитися.

Але тепер Хіль не сумнівався, що його голова висітиме в їдальні містера ван дер Кіма, якщо він схибить. Так карати свою доньку міг лише справжній тиран. І тепер погроза не здавалася жартом.

Він поспіхом пішов геть. Його чисті начищені чоботи безшумно торкалися ворсистого червоного килима. І він поспішав виправити все в документах, щоб якнайшвидше забрати його дорогоцінну Шарлотту з замку на урвищі. Поки її не видали заміж за того… протеже.

Норман акуратно поклав стек на низенький столик, який стояв перед двома кріслами в гостьовій кімнаті покоїв, і наказав Джиму принести деякі ліки зі скрині, яку возив із собою.

— Добре помий руки під холодною водою й намаж перед сном. — Він кивнув слузі, і той простягнув дівчині мазі.

Схлипуючи від болю й приниження, Шарлотта ледве змогла стиснути опухлими пальцями шийку пляшечки з темного скла.

Все всередині неї повільно вмирало. Надії на гру з Хілем і Джимом, спроби покарати батька. Тупий біль оселився за грудиною й стукав по кістках, змушуючи здригатися. Прокляті сльози капали на щоки й стікали по шиї, змішуючись із потом. І плаття надто гидко шурхотіло.

Вона знала, що це маленьке покарання. Батько не знав, що вона винна в тому, що стався інцидент із конем.

Погода за вікном почала псуватися й лютувати. Гуркотіння в низині пагорбів було оглушливими. Небо падало. І вуха боліли. Але Шарлотта чула лише свої поранені думки, в яких почуття провини й образи зіштовхувалися похмурим ураганом.

— Іди. — Наказав Норман. І за вікном спалахнула величезна блискавка.

Світло розірвало темряву, що скупчилася в приміщенні. І Джим добре побачив руки Шарлотти. Крові не було, але м’яка шкіра сильно потріскалася. Якщо зараз в її ранах поселиться гній, то вона може й померти!

Одного разу Джим бачив жінку, хвору на проказу. І з кожного куточка її шкіри сочилася щось сіро-зелене. А скільки його було всередині — йому навіть уявити було страшно.

Тоді його мати сказала, що це хвороба заздрості. Але тепер юнак бачив, що це покарання за впертість.

У цей момент він дав собі обіцянку поводитися смирно й тихо поряд із Норманом. Поки його не заберуть друзі, з якими він зможе втекти хоч на край землі. Якомога далі від родини ван дер Кімів і Нормана, від одного погляду на якого в грудях стискалося щось темне й липке.