Розділ 58

Коли Шарлотта побачила Нормана в супроводі Хіля — вона зраділа. Знала цього молодого чоловіка ще з пелюшок, і він чудово вписувався в її план. Набагато краще, ніж його власний батько.

Старий був хитрим і уважним. А Хіль — зовсім розгубленим і чутливим. Вона знала, що юнак у неї закоханий, і збиралася цим скористатися просто зараз.

— Хіль. — Шарлотта підійшла ближче й скинула верхній одяг, який їй позичив Джим.

— Леді Шарлотта! — Його очі спалахнули щирим інтересом. А погляд насилу утримувався на обличчі. Все ж таки декольте в цього плаття було досить видатним. Навіть знаменним.

Його погляд так і тікав униз.

Шарлотта непомітно потягнула спідницю вниз, і корсет заколихався.

Вії Хіля затремтіли, і він мало не вдавився власною слиною. Це зіграло на руку дівчині.

Її ідея була простою: кінь має ляснути Нормана, а Джим — його врятувати. Ця ніжно-трагічна сцена стане причиною пересудів у місті, поки вони не повернуться на урвище.

Шарлотта повільно наступала вперед, а Хіль відступав. Вона грала в цю гру, а він не помічав. Поки вони не дійшли до зручної позиції.

Далі справа лишалася за малим.

З самого дитинства вона вміла поводитися з кіньми. І їй нічого не коштувало оступитися на камені, який так вдало полетить у бік коня.

Краєм ока Шарлотта бачила, що Норман пішов у бік Джима — час був ідеальним. Вона нарочито чхнула й «підковзнулася».

Кінь протяжно заіржав і ляснув копитом.

Норман устиг ухилитися. Лише тростина вилетіла в нього з рук. І Джим, замість того щоб повестися ідеально, згідно з планом Шарлотти, рвонув уперед.

Він схопився руками за тростину. Полетів уперед, борознячи сорочкою земляний пил. Джим ударився носом. І ала кров хлинула, остаточно замазуючи колись світлу сорочку.

Коли він підняв голову: Норман лежав у сіні, злий як чорт, і навіть обличчя його скривилося від мовчазного гніву; Шарлотта, схопившись за руку Хіля, зігнулася, ніби від болю, але насправді — тряслася від сміху; а молодий бургомістр взагалі не міг вирішити, куди бігти й чи бігти взагалі.

— Моя тростина! — Рявкнув Норман, який не міг підвестися без допомоги.

Джим загріб ногами по землі, підіймаючи щільний шар пилу. Його руки пекли: подряпав долоні при падінні. З носа все ще капала кров.

— Пане! — Джим упав на коліна перед Норманом і простягнув йому тростину.

Містер ван дер Кім не простягнув руку, щоб забрати свій інструмент. Він просто дивився на Джима: його багряна брудна сорочка прилипла до шкіри й злегка просвічувалася, залишаючи червоні розводи на шкірі, наче хтось підсвічував його фарбованою свічкою.

Такого видовища ніхто не мав бачити.

Норман повернув голову й подивився на Шарлотту, яка стояла неподалік: червона, наче свіжий буряк.

— Принеси йому одяг. І добре витруси від пилу.

— Джим дав мені це пальто. — Заперечила вона, підіймаючи брови й нарешті згадуючи про злощасний верхній одяг, який уже добряче затоптали коні.

— Це пальто дав Джиму я. Вважай, що повертаєш мені мої речі. І ввечері я чекаю тебе на особисту аудієнцію. Шарлотто ван дер Кім.

За допомогою Джима Норман підвівся й зашкутильгав, підтягуючи свою ногу, яка розболілася через падіння вдвічі сильніше. Було відчуття, ніби хтось прибиває фігуру праведника цвяхами до його кісток.

Щоб ніхто не бачив його сліз — Норман вирішив показати всім чужі.

Шарлотта знала, що йде на страту. Змінила плаття. Опустила голову. Зробила покірний погляд. І підставила долоні.

Норман узяв хлист, яким зазвичай поганяли коней, і з тихою злобою — з усієї сили замахнувся.

— Пане! — скрикнув Хіль.

Його й "протеже" запросили бути свідками.

Хлист опустився на голі долоні. Містер ван дер Кім покарає її за кожну мить болю, яку відчув Джим при падінні на землю.