Розділ 57

Обличчя Нормана було кам’яним. Жоден м’яз не здригнувся, і він навіть не кліпав:

— Допишіть ще один нуль до двадцяти. Виплачувати не обов’язково.

Хіль нахмурився:

— Але інші цифри говорять…

— Хто буде перевіряти інші цифри, якщо ці папери перебуватимуть у моєму особистому розпорядженні? — фиркнув Норман. — Лише ти. І якщо ти поставиш репутацію родини ван дер Кім під загрозу, то я знатиму, чия голова висітиме в моїй їдальні.

— Пане! — Хіль ударив по столу долонями й з запалом схопився. — Це обман! Цього року погані показники в народу по всякій промисловості й високі податки. А гроші все одно витікають, як вода крізь пальці!

Норман зміряв його поглядом зверху вниз і тихо, загрозливо сказав:

— Сядь.

Хіль одразу підкорився, хоча його трясло від гніву — страх перед містером ван дер Кімом переміг.

— Я заробляю не з міста. — процідив він. — Роби те, що потрібно, і не підставляй мою репутацію перед королевою. Їй не обов’язково знати, звідки в графської родини належний дохід.

— Тож ви не розорилися? — блідими губами запитав Хіль.

— Анітрохи. — Норман криво посміхнувся. — Але щодо Шарлотти я подумаю. Якщо ти зробиш те, що я сказав — отримаєш її в подарунок. Придане, звісно, ми зберемо.

Закінчивши з цим, чоловік відкинувся на спинку стільця й втупився в Хіля. Це була непогана партія для доньки й чудова можливість відвернути її пильну увагу від Джима.

Якою б вона не хотіла приховати свої задуми — Норман бачив у ній вогник Ірен — схильної до витівок. І не міг допустити, щоб його справи зруйнувалися через її дитячу образу.

***

Коли Джим і Шарлотта вийшли з карети, маленький ярмарок на задньому дворі біля стайні бургомістра — вже процвітала.

Їх одразу провели за низенький дерев’яний прилавок, на якому вже були підготовлені наїдки для роздачі: всякі булочки, посипані цукром; марципани; сири; заварні креми й фруктові пироги.

Шарлотта одразу помітила, що Томас ослабив упряж на конях. Це був вірний знак того, що вони зможуть рухатися більш вільно. І якщо хтось їх налякає, підійде ззаду — то вони чудово ляснуть.

Вона посміхнулася, і Джим помітив насмішку й зухвалість на її обличчі.

— Панночко, у вас гарний настрій?

— Давно не була в місті. Радію кожній миті! — Вона поклала свою руку на руку юнака й міцно вчепилася в нього. — І ти радій зі мною, — Шарлотта обвилася навколо нього, ніби збиралася поділитися своїм щастям і зробити так, щоб вони обоє одночасно освітлювали цей світ.

Джим усміхнувся.

Він підняв голову, бажаючи побачити справжнє сонце. Але день був похмурий і прохолодний. Тому юнак помітив лише те, як слабо колихається завіса в одному з вікон маєтку. Наче хтось звідти спостерігав за ними й сховався з очей деякий час тому.

Нічого з цим зробити Джим не міг, тому, відкинувши важкі думки, пішов з юною господинею до прилавка.

Вони почали роздавати городянам, яких пустили на свято, їжу й розмовляти з ними.

Це тривало недовго. Діти швидко наїлися й пустилися в танці, а дорослі захопилися розмовами між собою.

Шарлотта у своєму прекрасному платті, яке приховувало верхній одяг Джима, залишилася непоміченою. А на юнака взагалі ніхто не звернув уваги.

А от на містера ван дер Кіма, який вийшов із внутрішніх дверей у супроводі незнайомого білявого юнака — усі одразу подивилися.

Джим теж підняв голову й перестав так захоплено розглядати дивний сир, вкритий пліснявою, вирішуючи: викинути чи віддати. Просто відклав його. І серце чомусь кольнуло.

Норман і незнайомець ішли надто близько, як давні знайомі.

Ця картина засіла сверблячкою в його голові й відчайдушно турбувала. Але він нічого не міг зробити чи сказати. Лише спостерігати збоку.

Вони підійшли ближче, і раптом Шарлотта чомусь скинула пальто. Підійшла ближче до незнайомця й назвала його на ім’я:

— Хіль.

А потім щось сталося. Кінь раптом заіржав і ляснув задньою ногою. Вона невдало влучила по тростини Нормана. Та полетіла на землю. Джим кинувся за нею й упав обличчям у бруд. А Норман упав просто в копицю сіна, яка була прямо за ним.