Розділ 56

Серце Хіля стиснулося від болю й нерозуміння. Він дивився зверху на красиву білосніжний капелюшок, прикрашену рожевими бантиками, яка колихалася при кожному русі на голові найбільшої вартої заздрості нареченої округу Хайленд.

Кандидатів у наречені спочатку навіть не зупиняла похмурість містера ван дер Кіма. Але варто було їм пройти його «допит» — як багато хто одразу тікав з маєтку на урвищі.

Хіль уже був наслуханий про це від безлічі чоловіків, які сваталися до Шарлотти, тому збирався підготувати все ідеально й вивірено, як любив Норман. Він навіть зміг розвідати деякі його харчові звички.

Це було складно, адже по продукти його слуги частіше спускалися в найближче село, так і не доїжджаючи до міста. Але Хіль оточив себе деякими довіреними особами й розвідав про уклад мешканців маєтку.

У селі з’являвся або старий Томас: він і за кіньми доглядав, і при екіпажі працював, і по саду займався, і навіть секретарську роботу виконував. Людина на всі руки. Або служниця Естер, яка завідувала всіма господарськими справами.

Про інших слуг Хіль не знав. Але вважав, що вони постійно працюють у маєтку й немає в них потреби спускатися з пагорба вниз.

Про якогось «протеже» містера ван дер Кіма йому взагалі було невідомо, і це стало ударом по його ніжних мріях заручитися з Шарлоттою й увійти в графську родину. Втім, грошовий інтерес його мало хвилював.

Він запросив Нормана до кабінету й дістав дванадцять аркушів паперу, на яких акуратним почерком хтось розписав кошторис за минулий рік.

— За звичаєм, ви отримуєте виплати щомісяця. Але оскільки ви були відсутні весь минулий рік — ми подбали про те, щоб передати вам документи у звичному й належному вигляді. — Спокійно промовив він, поглядаючи на Нормана з-під довгих вій. Через що містер ван дер Кім майже вирішив, що юнак вирішив з ним фліртувати, і насторожився.

Довгі світлі вії відкидали м’які тіні на рум’яні м’які щоки Хіля Уілсона. Білі кучерики на голові робили його вигляд досить юним і неохайним. І подумки Норман раптом почав порівнювати його з Джимом.

На його, лікарський погляд, вони були ровесниками. Але його слуга все ж виглядав більш вишукано. Уся справа була в карих оленячих очах, які манили його, наче кажучи: «Розгадай мої таємниці». А блідо-блакитні очі теперішнього бургомістра читалися як відкрита книга, що складалася з наївності й щенячої безпорадності.

— Ми підрахували всі доходи й витрати вашої родини за рік… І вийшло число менше нуля. Дещо вдалося списати. А деінде додати. І сума за рік вийшла двадцять фунтів. — У Хіля нервово сіпнулися кутики губ, і він нарешті наважився подивитися на Нормана. — Це не так уже й погано… — ковтнувши, промовив юнак.

Перед тим як прийняти Нормана, Хіль десятки разів перевірив попередні кошториси родини ван дер Кім. Це були загальні документи, які затверджував його батько: підсумки кожного місяця. Не становило труднощів порахувати. І він виявив, що число відрахувань за рік ніколи не становило менш як двісті. Більше — дуже часто. І двадцять — це була насмішка над графом, до якого містер Уілсон ретельно підготувався.

— За останній рік родина бургомістра, — маючи на увазі себе, свою матір і сестер, швидко промовив Хіль, — склала сто фунтів. Я думаю, якщо об’єднати наші зусилля й капітали, то ми складемо непоганий кошторис у майбутньому. — радісно заявив він, натякаючи на Шарлотту.