Розділ 54

Масивні дерев’яні колеса карети з гуркотом котилися нерівними вулицями міста, розбризкуючи застоялу в калюжах воду.

У Шотландії часто йшли дощі. І, здавалося б, на вершині урвищ під час штормів мало бути набагато небезпечніше й неприємніше — сирість мала пронизувати мешканців маєтку ван дер Кімів до кісток. Але в низині було ще відразливіше. Води, що стікали з гір, приносили з собою аромати не лише лісу, а й помиїв, які від безвиході викидали в найближчі річки.

Усередині карети було тісно.

На Шарлотті був непристойно великий кринолін, який лежав і на колінах у Нормана, і на колінах у Джима, і, звісно, на її власних.

— Навіщо ти так вирядилася? — сухо запитав пан, коли побачив доньку на порозі дому в цьому жахливо безсмаковому й умовно модному вбранні.

Норман не запрошував кравця, щоб потішити его дівчини новим одягом. Але все ж час від часу дозволяв слугам купити щось із «готового плаття» й привезти Шарлотті.

Багатій родині було ганебно носити те, що не пошито для них особисто. Тому містер ван дер Кім давав доручення слугам — щоб ніхто не знав, як насправді справи в графській родині. Пересуди йому були ні до чого.

Але це жахливе… Біле плаття з сотнями рожевих бантиків, непристойно низьким декольте та ще й спідницею, яка ледве вмістилася в карету, — нагадувало Норману пересолоджене тістечко, і від солодкавості в нього навіть скрипіло на зубах.

До того ж плаття було з відповідним гарнітуром: величезним капелюшком і короткими рукавичками — зовсім не по сезону й з великою кількістю відкритої шкіри.

Як Шарлотта збиралася в цьому ходити по брудному місту в низині — Норман навіть уявляти не хотів. Але й лаяти її не став. Вона сама себе покарала, обравши недоречний одяг.

Джиму ж звелів одягнутися просто, та й сам не поспішав виставляти всі багатства. Замінив кричущі сині рукавички на класичні чорні. Але ті, які принесли йому знайомство з юнаком Кукі, — бережно склав у невелику шкатулку, в якій зберігав особливо цінні для серця речі: срібну брошку, яку колись подарувала його матері сама її величність королева Британії, і навершник від старої тростини. Він був надто блискучим, зухвалим і статусним. У молодості Норману хотілося кричати: «Я не каліка! Я гідний член суспільства!» Але ніхто не розглядав його по деталях, а помічали загальну картину. І зрозумівши це, Норман остаточно замкнувся від суспільства, усамітнившись у відлюдництві.

— Припускаю, — з кислим виразом обличчя, дивлячись у вікно, промовив містер ван дер Кім, — що ти знаєш про ризики й наслідки для свого здоров’я. Вирішила лікувати опік холодом? Або просто заморозити себе до смерті? На могилі твоєї бабусі вистачить місця і для тебе… і для цього… — Він кашлянув. — Вишуканого вбрання.

Шарлотта промовчала, опустивши очі в підлогу й намагаючись не звертати уваги на слова батька. Вона дещо задумала, і для цього їй потрібно було привернути до себе якомога більше уваги городян. Її бачили б усі, і це створило б те, що їй було необхідно: захист від можливого покарання Нормана — алібі.