Розділ 53

Цього разу за сніданком не пустувало одне місце. Там, де зазвичай сиділа Шарлотта, залишився стілець і вільне місце на столі. Ні чашки, ні ложки.

Коли Норман закінчив говорити про свої справи, Томас м’яко запитав:

— А молода панночка…?

Джим чув його тихий голос лише тому, що в кімнаті панувала порожнеча й навіть найменше відлуння розкочувалося по стелі й, вібруючи, наче шовк на вітрі, спускалося по стінах.

Юнакові й самому було цікаво, де ж молода господиня. Але він мовчав і не виявляв жодного інтересу містеру ван дер Кіму.

— Естер передала, що Шарлотта не спуститься, посилаючись на погане самопочуття. — Норман бридливо подивився на їжу у своїй тарілці. Суп, у якому плавали маленькі крупинки рису. Мабуть, справді настав час попросити в кухарки пісну качку.

— Можливо, вам варто її оглянути?

— Моя дочка не з тих, хто мовчатиме, коли хвороба по-справжньому скрутить болем. Упевнений, вона відчуває потребу в харчовому очищенні.

Томас стиснув щелепи, щоб не закотити очі. У Нормана все було «харчовим очищенням». І старий вважав, що причина в тому, що він не задовольняє бажання своєї плоті й усіма силами чомусь намагається уникнути власних потреб. Раз не хотів одружуватися, то міг би хоч іноді навідуватися в публічні будинки. Для чоловіка це ж не ганьба.

Старий зовсім не підозрював, що в пана не одна хвороба. Це Норман ретельно приховував від усіх. Залишивши за собою лише ореол нерозуміння й зовсім не збираючись підіймати нікому цю завісу.

— Тоді ви будете дотримуватися обумовлених справ?

— Саме так. — Він узяв накрохмалену серветку й, бачачи, що старий слуга все ще нависає над ним, наказав іти, не повертаючи голови.

***

Шарлотта лежала на ліжку в нижній сорочці. Кілька годин поспіль вона плакала. Гіркі злі сльози текли струмками з її красивих очей: падали на щоки, котилися струмками до шиї й розмазувалися на грудях. Частина вологи вбралася в плаття, і воно намертво прилипло до шкіри. Тертя було неприємним, але Шарлотта не намагалася від нього позбутися. Вона лежала на ліжку й потай упивалася власною трагедією.

Волосся розметалося по подушці. Повіки опухли. Ніс і щоки почервоніли. Плаття промокло.

Вона склала руки на животі й повільно кліпаючи дивилася на стелю.

Ось така вона: красива й нещасна дочка Нормана ван дер Кіма.

Від тих чоловіків, до яких її сватав батько, Шарлотту просто вернуло. Старі. Неохайні. З мерзенними очицями, в яких плескалося живе сальне бажання. Від одного спогаду Шарлотта здригалася.

Ті чоловіки, які подобалися їй, — не підходили за статусом. Тому вона навіть не намагалася запропонувати Норману розглянути того чи іншого чоловіка як кандидата.

До того ж випадки, коли вона на власні очі зустрічала чоловіків, були рідкісними. Батько брав її та в місто, і в села. Вони іноді відвідували столицю Шотландії та Англії. І дівчина навіть бачила королеву. Коли її батько з тростиною й огрядна дама віддалялися довгим коридором, застеленим червоною килимовою доріжкою з перського ворсу, поки не перетворювалися на дві маленькі точки.

Але чоловіки Шарлотті подобалися не завжди. Набагато більше її приваблювали жінки. Не було жодної юної леді, на яку б вона не дивилася з захопленням: і плаття, і косметика на обличчі, і туфельки, і зачіска. Палаючи жаром володіти тим самим, вона зовсім не помічала, як дівчата лякалися її надто уважного примруженого погляду.

Але все це були лише рідкісні моменти.

Коли Шарлотта вперше побачила Джима, вона збиралася його спокусити. Щоб помститися батькові за кожну мить, коли він забороняв їй бути — вибирати. Що робити? Що їсти? Коли спати? Кого любити? Виходити заміж чи не виходити?

Але Джим здався їй милим. І навіть приємним. Вона могла б навіть закохатися, але той був надто заклопотаний її власним батьком.

І це її дратувало до судом у животі.

Як можна було вибрати замість неї — її власного батька?

Все ще парячи в сумних думках, Шарлотта сподівалася, що все ще може змінити ситуацію й схилити слугу на свій бік. Для цього їй лише потрібно було змінити тактику.

Вона різко сіла в ліжку, і її обличчя перекосила крива усмішка:

— Не хочеш любити мене? Тоді будеш дружити зі мною. — лихоманково промовила вона й, подзвонивши у дзвіночок, стала чекати Естер, щоб приодягнуться до обіду.