Розділ 46

Джим повільно похитав головою:

— Пане, — чемно, але твердо заговорив він, відступаючи на крок, ніби боявся, що Норман вискочить із чана й кинеться на нього. — Роль прекрасної гейші за звичаєм грають у платті. Якщо плаття немає, то дозвольте мені хоча б сорочку залишити. — Він притиснув руки до грудей, захищаючи тіло. І дивився на містера ван дер Кіма так нещасно й так щиро, що той навіть збентежився від власної зухвалості.

Але Норман не належав до тих, хто хотів відступити й поступитися.

— Плаття? — Він скривив губи. — Скоро ми поїдемо в місто. Там є чудовий кравець. Замовимо тобі плаття. — Чоловік повільно опустився нижче. Над водою залишилися тільки ніс і очі.

Джим деякий час мовчки стояв, а потім сприйняв це як дозвіл починати гру. Норман повільно кліпав, чекаючи.

***

ГЕЙША:
Золота рибка, серцем віддана офіцеру,
У ставу тісному плекає мрію свою незвичайну.
Вона чекає, що добрі руки крізь темну воду
Проведуть її до моря, де хвилі б’ють об каміння тихе.
Вона зазирає у вічі, ластиться ніжно й щиро,
Хвостом здіймає воду, немов кришталеву стіну.
І краплі в іскрах сонця блищать, мов коштовна віра,
Розсіюючи світло в кожну маленьку хвилину.

ОФІЦЕР (входить у сад, сідає на край фонтана):
О прекрасна моя, мій погляд лише для тебе,
Ніхто так не вабить, не кличе в солодкий полон.
Ти сяєш яскравіше за зірку в нічному небі,
Ти — мій оберіг, мій спокій і лагідний сон.
Усі квіти лотоса — лише блякла трава при тобі,
Бо ти пломенієш золотом у серці ставка.
Твій хвостик здіймає іскри в чистій жадобі,
А в погляді — море, що кличе нас здалека.
Чекаю на мить, коли руки добрі й надійні
Прокладуть тобі шлях у хвилі безкраїх вод.
Ми разом підемо, щасливі, вільні та мрійні,
Лишивши позаду тенета й зажур хоровод.

***

Джим підійшов до чана, де пан плавав не гірше за рибу. Обережно сів на край. Усе ж таки, він жив поруч зі справжньою рибою-фугою, а не з красивою й доброзичливою золотою рибкою.

Втім, цілу сцену він дочитав без особливих зауважень з боку пана. І лише в кінці, коли дозволив собі змучену усмішку, Норман нарешті виринув і струснув волоссям.

— Втомився?

Джим не був упевнений, що це щире запитання, тому відмовився:

— Ні, пане. Я готовий продовжувати.

— Досить. — Норман підняв розкриту долоню вгору, зупиняючи його. — Тепер я розумію, що без плаття… це не приносить жодного задоволення. Повинні бути відкриті ключиці? Скажи мені зараз. Я напишу кравцю заздалегідь.

Джим збентежився. Його серце знову шалено закалатало. За останні дні він стільки разів хвилювався, що вже можна було померти від розриву серця. До щік прилила кров.

Він ніколи не розглядав своє тіло в дзеркалі. Але раптом відчув, що не зможе відірватися від видовища власного тіла в платті зі спадними плечима. Лінія декольте, що облягає плоску грудну клітку. Гострі ключиці. Рівна лінія плечей.

Щось у його свідомості переплуталося, і Джим раптом упіймав фантазію за хвіст і впізнав в образах, які нав’язливо лізли в голову, — міс Шарлотту ван дер Кім.

Зляканий оголеністю й сміливістю власних думок, він кілька митей мовчав, поки Норман не розлютився.

Чоловік двічі покликав слугу. А юнак стояв, наче зачарований, і дивився в порожнечу.

— Джим Кукі! — Він із силою вдарив кулаком по воді, і частина виплеснулася. — У цьому домі заборонено тілесне задоволення! Навіть уявне. — наприкінці процідив Норман.

— Чому? — хрипко запитав Джим, а потім уклонився, вибачаючись за свою грубість.

— Щоб дотримуватися чистоти, якої нас учив Бог. Допоможи! — знову крикнув він, простягаючи руки, наче дитина.

Норман усе міг сам. Він не був настільки хворим, щоб зовсім не справлятися. Але це було неестетично. Хоча смак Нормана був далекий від моди великих міст, у красі він щось розумів. І виповзати, наче зовсім позбавлена грації людина, з чана на очах у того, хто здавався йому втіленням сонця — було б принизливо.

Джим підійшов ближче, простягнув руки у відповідь. Але Норман підвівся й схопив юнака за сорочку, з тріском розриваючи тканину на грудях.

— Давно хотів, щоб ти змінив це страхіття на щось більш пристойне. — Пильно дивлячись своїми карими очима, Норман дивився просто на Джима, який намагався уникнути прямого погляду. Той хвилювався. І панові це особливо подобалося.

— Я… зніму, — раптом низьким і хрипким голосом промовив Джим і ковзнув руками до сорочки Нормана. — Але й вам потрібно змінити мокре, — торкнувся комірця й потягнув на себе.