Розділ 38

Норман попросив Джима знайти в кінці бібліотеки ще один стілець і принести його до столу. Сам же він сів на місце Джима, і сонце тут же сховалося за хмару. Втім, на примхи погоди й жінок містер ван дер Кім не звертав уваги.  

З деяким задоволенням він почав гортати один зі сценаріїв. Кожен із них він бачив при дворі королеви ще за часів свого батька. Це були старі п’єси.  

«Гамлет», «Корсиканські брати», «Трильбі», «Фауст», «Дві троянди»… Їх і досі ставили в театрах, але такої напруженої, щирої інтенсивності Норман не бачив у акторів від часів останнього візиту до двору королеви Вікторії в Балморалі.  

Відклавши любовну драму, Норман узяв у руки стопку з назвою «Суд присяжних». У дитинстві він не любив і не розумів цього твору.  

Почувши кроки Джима, який тягнув ще один непомірно важкий стілець і пирхав від напруги, він підвів очі, чекаючи, коли юнак з’явиться з-за стелажів.  

— Пане! Ви казали, що в домі добре справляєтеся й без слуг. Але на цьому стільці три пальці пилу! — Він голосно вдихнув прохолодне повітря й показав свої потемнілі руки. — Я не можу собі дозволити торкатися мистецтва отак… — Дійсно схвильований, наче маленька пташка з хоробрим серцем, Джим підвищив голос і майже кричав на свого господаря.  

Норман вислухав мовчки. А потім наказав:  

— Помий руки й приходь сюди з відром і ганчіркою. Не хочеш торкатися брудного — зроби його чистим.  
— Але ж молодій господині тепер доведеться викинути бальну сукню! — намагаючись вказати Норману на його власну помилку, Джим почав здалеку. — Її сукня буде брудною, бо ви відправили її на кухню, і її доведеться викинути. — Він надув губи.  

— Це було її рішення вдягнути бальну сукню. Викине — і нової не отримає. Повинна вже розуміти, що доречно, а що ні. — Відрізав Норман, і Джим раптом зрозумів — йому подобається повчати. Це усвідомлення раптом задзвеніло й задзижчало в його голові, наче цвіркуни в липні, ховаючись у підсушеній траві.  

— Якщо ви дозволяєте помилятися в дрібницях, то дозволите й великі помилки?  

— Безумовно ні. — Він переплів пальці рук і вп’явся поглядом у квітку калли на столі. — Родина й так втратила право збирати данину з жителів округу. Ми зберігаємо репутацію завдяки моїй професії. Невдалий шлюб — нам ні до чого. — Неохоче промовив він. — Чекаю тебе протягом п’ятнадцяти хвилин. Якщо не повернешся — залишишся без обіду. — Норман повернув голову, і Джим миттю помчав бігти.  

Спочатку йому хотілося кинути їдке: «Та й не дуже-то й хотілося».  

Але згадавши, що йому доведеться жити під одним дахом із паном і його донькою цілий місяць, — вирішив поводитися слухняно. Як велів директор Реджинальд Кім.  

На прощання той притягнув його до себе й шепнув на вухо:  

— Це фальшива угода. Поводься ввічливо, і через місяць ми прибудемо до Шотландії й повернемо тебе додому.  

Вже кілька днів, що б не відбувалося — Джим жив цією молитвою.  

Його не продали. Його не зрадили. Його не кинули.  

Директор Реджи, старші Алістер, Деклан, Хоуп і його найкращий друг Єрмон. Він чекав на них усіх. Вони мали за ним повернутися.  

І Джим збирався втекти разом із ними, залишивши містера ван дер Кіма, його доньку й усе липке павутиння сімейного горя за спиною. Легкі й такі необхідні гроші для виживання їхнього мандрівного театру.