Розділ 35

Другого разу Джим з’явився перед очі містеру ван дер Кіму в пристойному вигляді. Він навіть кілька разів струснув головою й добре тряхнув кінчиками волосся.

Його обличчя було чистим і відкритим.

Його погляд був ясним і тверезим.

Його одяг був акуратним і випрасуваним.

Його поведінка була скромною і покірною.

Норман і Шарлотта вже сиділи за столом. Вони оцінювально глянули на слугу.

Тарілку Джиму ставили на самому дальньому кінці довгого столу. Але він не просив більшого. І радісно втягнув носом аромат вареної сочевиці. Майже облизнувся, думаючи, що його нагодують кашею. Але в каструлі знову був суп із розвареної, водянистої сочевиці.

Ледве стримавши зітхання розчарування, він подякував панові за їжу й за те, що його допускають до шляхетного столу.

Розмова не клеїлася. Шарлотта виглядала втомленою. Норман — беземоційним. А Джим… надто гучним для них.

— Ти зловила пацюків? — лише запитав батько в доньки.

— Так. Вони в клітці. — Не моргнувши, відповіла дівчина.

Насправді Естер пожаліла її, відправила спати до себе в кімнату. Кухарка покликала Томаса. Старий чоловік був привчений ловити гризунів, яких пан використовував у східному крилі. Йому не склало труднощів зловити пару.

Але Шарлотта всю ніч ворочалася в ліжку, так і не змогла заснути. Стеля крутилася разом із тривогою. «А що як батько дізнається? А що як він побачить? А якщо почує? Яке буде покарання за мій непослух?»

Вранці вона вдягла світло-рожеву сукню з шелесткого атласу з гарною пишною спідницею. Це була бальна сукня. Вона хотіла хоч нарядом відгородитися від похмурих думок, що гуділи в її голові.

Але порожній погляд батька її лякав.

Чим старшим ставав Норман, тим більш відстороненим він їй здавався.

Іноді він годинами замикався у східному крилі й забороняв туди входити. Іноді дивився у вікно, на внутрішній дворик. А потім знову наказував завішувати штори. Іноді сидів у своїй кімнаті.

Та щойно він зустрічав Шарлотту — починав її повчати.

Якусь освіту він їй дав: запрошував нянь і вчителів. Але ніколи не прагнув «виліпити» з неї велику жінку.

— Ти вийдеш заміж. Твоїх умінь грати на клавесині й вишивати достатньо, щоб знайти пристойну партію.

— Батьку… Я не дуже хочу заміж… — Вона намагалася слабко пояснитися з ним, але Норман був глухий і німий до людей. Особливо якщо людиною, з якою він говорив, була жінка.

— Ти не можеш приймати рішення. — Коротко відрізав він і знову зникав.

Шарлотта так зраділа, коли він поїхав на річне лекційне турне Америкою! У неї настали добрі часи. Могла їсти прямо в кімнаті. Розглядати заборонені атласи з анатомії в бібліотеці. Особливо захоплюючись жіночою будовою тіла. І одного разу навіть прослизнула у східне крило, але там було нудно: порожні клітки й блискучі банки, вимиті до скрипу.

У двері постукали.

— Увійдіть.

Томас увійшов і вклонився панам.

— Містере ван дер Кім, у вас сьогодні п’ять відвідувачів. Троє пацієнтів давні, а двоє нові.

— Добре, — він дістав годинник із кишені жилета й глянув на час. — Я буду зайнятий цілий день.

Шарлотта мало не зітхнула з полегшенням, сподіваючись, що в неї буде час погратися з Джимом. Але раптом батько промовив:

— Шарлотта сьогодні працюватиме з Естер на кухні, а Джим — у бібліотеці. Але спершу я хочу прогулятися в саду. — Він помовчав. А потім швидко додав, наче сподіваючись, що ніхто не помітить: — У супроводі Джима.

Вони вийшли рука в руку. П’ять кроків. Три Нормана. Два Джима.

У саду витав слабкий аромат калл. Це був той самий внутрішній дворик, який вони бачили з вікна.

Норман зняв круглий навершник з тростини. Всередині виявився срібний ніж, яким він легко зрізав одну квітку й простягнув Джиму:

— Моя мати одного разу побачила ці квіти в оранжереї королеви. Вони припали їй до душі.

Юнак обережно взяв квітку пальцями й підніс до носа.

— Тобі теж сподобаються калли. — Норман повернув тростину до початкового вигляду й пішов до гойдалки. — Сідай. Це безпечно. Томас постійно змащує залізо, і воно не іржавіє, не стає крихким.

Джиму дуже не сподобалася фраза про те, що він мусить полюбити. Це звучало двозначно. Як крик: «Полюби мене. Полюби мене. Бо я себе ненавиджу».

Але вважаючи, що в усьому винна розбурхана уява, він покірно підійшов до гойдалки й сів, поклавши квітку калли собі на коліна.

Норман залишив тростину й, узявшись за ланцюг, став повільно гойдати гойдалку, розглядаючи маківку Джима.

— Цього куточка тут не було, коли був живий мій батько. Сад простягався до меж маєтку.

— Як він помер? — тихо запитав Джим.

— Від серцевого нападу. — Не замислюючись збрехав Норман. Навіть вірні слуги не знали, від чого помер граф ван дер Кім. Він узяв на себе кілька тяжких гріхів. Але про цей — не шкодував.