Розділ 28

Раптом містер ван дер Кім з силою натиснув на подряпину. І рана, яка раніше не боліла, почала ниючи так сильно, що Джим різко відкинув голову. Тихо простогнав «ох». Він відчув, ніби в його кров проникла отрута й одразу дісталася до серця.

Наче нічого не помічаючи, лише сильніше стискаючи зап’ястя Джима, чіпляючись за нього й стискаючи, Норман сказав:

— У мене була сестра.

Сльози навернулися на очі Джима, і він прикусив нижню губу, щоб не кричати.

— Батько… Він нас виховував… по-різному. Сестрі дозволялося все. Мені ж — нічого.

У вухах Джима гуділо. Він майже не чув слів господаря. Перед очима з’явився чорний килим, усипаний кольоровими зірками, які блимали в нього перед очима. Він нічого не бачив, уражений болем, лише стояв, відчуваючи лише одне — руки Нормана, які змушували його страждати.

— Таку манеру обрав батько, щоб добре виховати мене як спадкоємця прізвища, маєтку й цілого округу Хайленд. — Поступово говорив містер ван дер Кім, уже власними нігтями вп’явшись у шкіру Джима, залишаючи глибокі синюваті сліди на його світлій руці. — Сестрі ж потрібно було лише вийти заміж за потрібну людину. — Він прикусив внутрішню сторону щоки, справа розгризаючи м’яку слизову до крові. Норман проковтнув слину, змішану з власною кров’ю, й неохоче розтиснув пальці, припинивши утримувати Джима. — Втім, вона це й зробила.

Він повільно моргнув. Спочатку опустилося ліве повіко. Потім — праве. Легка асинхронність була першим, що помітив Джим, коли біль почав відступати, а зір ставав чіткішим.

— Я думав, вас виховували однаково… — Прохрипів юнак, розглядаючи свою руку.

— Ймовірно, це було б краще. — Норман міцно стиснув щелепи, а потім із цікавістю подивився на Джима й навіть кутики його губ ледь помітно піднялися. — А як виховували тебе? Часто дозволяли носити жіночі спідниці?

Юнак зробив крок назад і впирався спиною в холодну стіну:

— Я став носити спідниці тільки для вистав у театрі директора Реджинальда.

— Які чоловічі ролі ти грав? — Норман почав складати ліки на місце, неквапливо розпитуючи Джима про минулі справи.

— Я… — Замислився Джим. — Не пам’ятаю. — Збрехав він, замість того щоб зізнатися, що грав тільки в жіночих образах.

Норман скреготнув зубами. І без того ледь помітна посмішка зовсім згасла:

— Які вистави в моді в театрі містера Реджи Кіма? — Він запитав неввічливо, наповнивши свій тон голосу злою іронією.

— «Трістан та Ізольда», вистави з Бродвею, східні дії… «Гейша». — Перелічив він.

— Прочитай мені щось. — Норман зняв взуття й ліг на ліжко. Він поправив подушки так, щоб йому зручно було дивитися на імпровізовану мізансцену: невеликий просторий простір перед ліжком.

Прослідкувавши за поглядом, Джим зрозумів, куди треба стати.

— Директор Кім… Реджинальд Кім, — сам себе виправив юнак, виходячи на центр кімнати й стискаючи пальці в кулаки, промовив він, — також пише свої п’єси й ще, наш театр іноді грає п’єси ірландських авторів з елементами місцевого кабаре… — Схвильовано говорив він.

— Тобі доводиться задирати спідницю? — Норман, який до цього вовтузився на ліжку, влаштовуючись зручніше, раптом скам’янів, завмер і подивився на Джима довгим гіпнотичним поглядом.

— Зазвичай я ношу онучі. — Опустивши погляд і засмикавши пальцями кишені на штанях, замекав він. — Під спідницею.

— Тобто доводиться. — Норман підтиснув губи. А потім відкинувся на подушку й закотив очі. — Ну розкажи мені один із грубих текстів, які тобі доводилося читати в кодлі розпусти.

— Це мистецтво. — Не витримавши, спалахнув Джим, але голосу не підвищив. Лише перебив господаря.

— Це богохульство.

— Ви не відвідуєте сповіді. — Фиркнув він. А Норман хрипко розсміявся.

— Шарлотта набрехала тобі. Ця дівчинка така ж брудна розпусна дурнюня, як і її мати, що піддалася вогню плоті.

— Вона померла?

— Втекла. З жінкою, яка її втішала після гріхопадіння, яке мало не звело всю родину в могилу. — Норман піднявся на ліктях і цупким поглядом оцінив фігуру Джима. — Якщо тобі потрібно увійти в роль — знімай штани.