Розділ 26

— Батьку, я не… — Раптом заговорила Шарлотта, відкидаючи волосся за спину й стривожено дивлячись на двох чоловіків. Джим завмер і напружився. Кожен м’яз у його тілі затягнувся. Норман же став ще більш скутим, так міцно стиснув зуби, що лінія щелепи стала гострою, як ніж.

— Можеш іти. — Зовсім не дивлячись на неї, жорстко сказав Норман, перервавши її мову й говорячи безкомпромісним тоном. — Доброї ночі! — Рявкнув він, помітивши вагання дівчини.

Шарлотта тут же підскочила зі стільця й, щось пробурмотівши, покинула обідню залу, не ставши сперечатися з батьком.

Але ні до своєї кімнати, ні до комори вона не збиралася. Одразу ж рушила на кухню до Естер. Тихо йшла. Коридори дивилися на неї з німим докором. Шарлотта відчувала цей погляд стін. І не розуміла, то чи сам дім її лає, то чи вона сама. Її бурхлива уява щогодини просила писати вірші. Які потім доводилося спалювати в каміні.

Норман був би в жаху, якби побачив хоч рядок про полум’яну низьку любов, якою давно палало тіло молодої дівчини.

Вона не була черницею. Але батько тримав її в такій суворій чистоті, що його б схопив удар серця, якби дізнався, які вульгарні думки відвідують голову Шарлотти.

Дівчина зупинилася на порозі кухні й поскребла нігтями об камінь, притулившись до нього щокою й стоячи так, поки стара кухарка не обернулася й не підскочила від переляку.

— Молода панночко! — Естер схопилася за серце. — Що ви тут робите, молода панночко?!

— Естер, моя мила Естер, — Шарлотта несміливо увійшла на кухню й простягнула руки до літньої жінки. — Батько наказав ночувати в коморі, — зі сльозами на очах прошепотіла вона.

Але кухарка лише згоджено хмикнула:

— За те, що ви ходили до кімнати чоловіка, і не таке покарання містер ван дер Кім мав призначити.

— Що ти таке говориш! — Зашипіла Шарлотта, з острахом озираючись через плече. — Не була я з чоловіком.

— Молода панночко, — Естер похитала головою й видавила болісну слабку посмішку. — Я бачила, як ви входили до кімнати з цим молодим слугою.

— Як увійшла, так і вийшла! — Обурилася дівчина.

— Ох, дивіться… щоб ваші походи не осквернили вашу честь… — Кухарка похитала головою. — Живіт важко буде сховати, — задумливо промовила вона, а потім додала. — Особливо від вашого батька. Він же лікар.

Шарлотта закотила очі:

— Не за цим я ходила. І слуга… — Вона знизала плечима. — Сам слуга мені й зовсім не цікавий.

— Тоді навіщо ж ходили? — Естер узяла рушник, тарілку й стала натирати до блиску.

— У мене інші наміри щодо цього слуги. Хочу зіпсувати репутацію батькові в суспільстві.

Естер завмерла. Тарілка почала повільно ковзати вниз:

— У цьому домі ніколи не буває гостей, — насупилася кухарка.

— Але ми ж іноді виїжджаємо до міста, — Шарлотта підняла брови й по-лисячому посміхнулася.

Дзень!

Тарілка вислизнула з рук Естер і розбилася вщент:

— Покарає мене господар! Покарає! — Заголосила жінка й кинулася Шарлотті в ноги, збирати уламки, щоб молода панночка ноги не поранила. — Благаю. — Уже тихо додала вона, — не робіть помилок, які коштуватимуть репутації славної родини.

— Родина давно розтратила свою славу. — Шарлотта присіла біля кухарки й почала допомагати збирати рештки тарілки. — Від неї не збудеться.