Розділ 25

Норман не помітив змін у поведінці дочки й того, що вона тремтячою рукою тримала столові прилади. Він із задоволенням допив свій суп.

Лікування повертало йому апетит, тому він попросив ще й варений ревінь із морквою. Після гарячої води овочі ставали солодкими, і він споживав їх як десерт, насолоджуючись дивною драглистою структурою на язиці.

— В Америці досить груба їжа. — Сказав Норман. — А в Європі продовжують харчуватися жирною їжею. Один із родичів королеви помер від гниття шлунка.

Джим, який і без того з трудом ковтав юшку, раптом зрозумів, що не має снаги продовжувати.

— У цьому домі вам подають тільки найкраще. — Радісно завершив він, усе ще сухим голосом, який супроводжував безпристрасне обличчя.

— Батьку, — Шарлотта раптом повернулася до нього й запитала напряму. — Хіба ти не казав, що здоровий сон — це важлива частина дня? І ми всі маємо відпочивати?

Норман, який рідко звертав увагу на запитання дівчини, раптом повернув до неї голову й відповів:

— Так. Ти добре мене слухала.

Вона судомно зітхнула:

— Тоді про що вам говорити з Джимом безперервно усю ніч?

— Кажучи «ніч», я не мав на увазі саме ніч. Час після вечері й до відходу до сну. — Пояснив він.

Шарлотта видихнула й відвела погляд. Її щоки залилися фарбою. Ганьба. Навіть подумати про таке… Вона опустила голову й закрила обличчя волоссям. Вона справжня грішниця. Куди гірша за власну матір. Уявити, що її батько міг би… міг би… Точно не міг!

Не розуміючи її внутрішніх мук, Норман вирішив, що дівчина просто втомилася:

— Можеш іти.

— А прибирання? — Вона підняла голову й подивилася на нього круглими вологими очима.

— Естер займеться.

— Чому у вас так мало слуг? — Втрутився в їхню розмову Джим. Ван дер Кіми повернули голови й надто однаково підтисши губи, подивилися на нього.

— Тобі не дозволено перебивати нас. Ти слуга, Джиме, — нагадав йому Норман зі сталлю в голосі.

— Вибачте.

Норман з’єднав пальці рук і раптом сказав:

— Сьогодні — останній день, коли я тебе прощаю. З завтрашнього дня ти отримуватимеш по два батоги за дрібну необачність і вісім ударів тростиною за велику. Ти ж умієш читати й писати?

— Так… пане… — Джим уже прикусив язика зубами, мріючи його й зовсім відкусити, аби тільки перестати базікати не в той час і не в тому місці.

— Тобто ти грамотний і лише прикидаєшся, що не знаєш правил поведінки. — Уголос розмірковував Норман.

— Батьку… не треба, — раптом попросила Шарлотта. — Це був мій дурний жарт. — Вона стривожено глянула на Джима, який зіщулився на стільці. — Я більше ніколи не говоритиму йому неправильних речей.

— Хочеш узяти провину на себе? — Містер ван дер Кім усе ще дивився на Джима, який не наважувався підняти відповідний погляд.

— Так… — Слабким голосом сказала вона. І хоча все нутро юнака вимагало голосу, щоб захистити Шарлотту — він сидів, наче німий.

— Тоді ночуватимеш у коморі.

— Але там же щури!.. — Вигукнула дівчина.

— Отримаєш невеликий урок полювання на дрібних пухнастих звіряток. — Байдуже відповів Норман. — Принесеш кількох уранці. Хочу бачити результат твого навчання. Джиме! — Різко покликав він, — допоможи мені.

Юнак повільно встав. Цей урок він не засвоїв. Збирався з Шарлоттою на вересові пустища, замість того, щоб турбуватися про свою спину.

Він опустив руки, і порвана тканина рукава раптом розійшлася сильніше, оголивши світлу шкіру.

Джим підійшов ближче, але не встиг нічого зробити, як Норман схопив його за руку. Торкаючись тільки крізь сорочку:

— Що це? — Відокремлюючи кожне слово, запитав він. — Хто зробив це з тобою? — На шкірі була ледь помітна подряпина.