Розділ 24

До вечері Норман ішов, наче нічого не сталося. Він навіть майже не кульгав. Лише підтримував себе тростиною.

Його хода була досить рівною, і тільки легкий стук нагадував, що містер ван дер Кім не був надто здоровою людиною.

У проході до обідньої зали топталися Шарлотта й Джим.

— Чому не заходите? — Його гучний голос налякав їх. Вони обернулися й схвильовано дивилися на нього, наче зробили щось погане. Норман повільно примружив очі.

Джим, наче сполоханий заєць, мало не підскочив на місці.

— Містер ван дер Кім, — ковтнувши, прошепотів він, наче вперше бачив Нормана.

Кілька годин тому, ховаючись у ніші за колоною, він бачив, як зі східного крила Томас вивіз старого пацієнта на кріслі-візку.

Шурхотіння важких круглих коліс усе ще стояло у вухах Джима. Але найбільше його налякало навіть не це. А голова старого, яка безвільно звисала на грудях. А шия була щільно обліплена чорними жирними п’явками. Вони стирчали з-під його коміра, який був ослаблений, і повзали по його шкірі, пускаючи кров. Та повільно стікала, забруднюючи білу тканину.

Шарлотту ж лякало не це — а те, що Джиму спало на думку назвати її батька злочинцем, здатним на перелюб.

Вона недолюблювала Нормана, не надто його поважала. І справді хотіла, щоб він поїхав і не повертався, навіть згинув у морі. Але як чесна людина. Як горда людина. Як людина, яка виховувала її в розумінні чистої репутації. Шарлотта хотіла бути грішницею, щоб насолити Норману. А не розчаруватися в його ідеалах, яким сам її вчив.

— Заходьте до обідньої зали. — Злегка стукнувши тростиною, Норман розізлився, готуючись почути дурну чи огидну історію.

У головах цих двох людей панував повний хаос. І цей вогонь життєвої дурості йому гостро хотілося загасити.

Джим раптом чомусь зайшов першим.

Обличчя Нормана застигло крижаною маскою. Жестом він указав Шарлотті, щоб вона пройшла до зали, і лише слідом, спираючись на тростину, увійшов останнім:

— Чому ти не поступився леді можливістю зайти?! — Він підвищив голос, підходячи до Джима.

— Молода панночка сказала, що чоловіки заходять першими… щоб підготувати простір… — Залепетав він.

Норман повернув голову й подивився на Шарлотту, що завмерла біля заштореного вікна:

— Ти сказала йому грубий жарт. — Він відвів погляд від дочки й знову вп’явся в Джима. — Дами вперед. — Процідив містер ван дер Кім. — Після вечері підеш за мною до кабінету. Мені доведеться навчити тебе манер. — Процідив крізь зуби.

Шарлотта здригнулася. Може… вона завжди неправильно розуміла?

До вечері знову подали воду. Вівсяний бульйон з ячменем і слабо відварена картопля, яка хрустіла на зубах.

Джим із погано прихованим відразою подивився на їжу. Норман знову пив лише воду. І тільки Шарлотта, без апетиту, але гризла ту саму картоплю.

Норман раптом відсунув ложку й уп’явся в них обох:

— Ви віддалися гріху? Якщо так, одружитеся за тиждень.

— Батьку!

— Містере ван дер Кім!

— Як ви могли таке подумати?! — В один голос заговорили вони, і Норман відкинувся на спинку стільця. В його очах промайнула іскра задоволення.

— Тобто ні?

— Ні! — Вони заперечно хитали головами.

— Тоді й приводу для розмови теж немає. — Він знову взяв ложку й подивився на Джима. — Їж, Кукі. Нам доведеться провести довгу ніч за роботою.

Обличчя Шарлотти остаточно втратило фарби.